Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ПОЧУТТЯ САМОТНОСТІ У МОЛОДІ

2025-03-28T14:58:54+02:00

У статті представлено теоретичний описовий аналіз почуття самотності у молоді, результати емпіричного дослідження. Почуття самотності у молодих людей є складним психосоціальним явищем, яке зумовлено багатьма взаємопов’язаними факторами. Задоволеність життям, психологічне благополуччя, рівень фрустрації, низька самооцінка, соціальна дезадаптація, ригідність є визначальними чинниками, які впливають на силу і вираженість цього почуття. Констатовано, що успішність подолання самотності залежить від того, наскільки юнаки та дівчата здатні вибирати адекватні стратегії подолання складних життєвих ситуацій (копінг-стратегії). Для подолання цього стану необхідно сприяти розвитку позитивної самосвідомості, високої самооцінки, здатності до адаптації в суспільстві та підтримки здорових міжособистісних стосунків. Це є ключем до зменшення почуття ізоляції та самотності. Самотність молодих осіб є детермінантою особистісного зростання, самоаналізу і досягнення внутрішньої гармонії та спокою. Водночас в більшості випадків це почуття супроводжується негативними емоціями: ворожістю, меланхолією і соціальною замкнутістю, оскільки викликається як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками, такими як стрес, проблем в сім’ї або соціальних мережах. За допомогою кластерного аналізу було встановлено три типи досліджуваних та зважаючи на показники, які увійшли до кожного з них вони отримали відповідні назви. Перший тип отримав назву «Група емоційно зрілих особистостей», другий тип – «Група людей, що переживають хронічне почуття самотності» та третій тип був названий як – «Група людей з конфліктною самоідентифікацією». Зокрема, за допомогою факторного аналізу було досліджено, що факторами, які впливають на формування почуття самотності у людей молодого віку є: «знижений рівень задоволеності життям», «психологічне благополуччя», «фрустрація», «самооцінка», «соціальна дезадаптація» та «ригідність».

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ДУХОВНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТА ПСИХОЛОГІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ ХРИСТИЯН

2025-03-28T15:23:02+02:00

У статті обговорюються теоретичні аспекти проблеми взаємозв’язку духовного потенціалу та психологічного благополуччя християн. Представлені основні результати емпіричного дослідження проблеми взаємозв’язку духовного потенціалу та психологічного благополуччя християн. Констатовано, що духовність та психологічне благополуччя – це психологічні феномени, які тісно пов’язані. Психологічне благополуччя ототожнюють із щастям, а розуміння щастя у християн – це віра, надія, любов. Суб’єктивне психологічне благополуччя людини включає її духовний потенціал. Часто особи шукають в своєму оточенні когось, хто має більше досвіду, навичок, знань у тій чи іншій сфері життя, де у них виникають складнощі, щоб звернутися за порадою і тим самим набути досвіду в тих чи інших питаннях. Інколи людям у вирішенні труднощів їхнього життя допомагають різні практики, серед християн такою практикою може бути віра в Бога. Духовний потенціал – це складна система можливостей та ресурсів особи, які можуть бути використані для її духовного зростання та самовдосконалення, рушійна сила та спонука щодо пошуку вищого сенсу життя та постійного саморозвитку. Емпіричне дослідження проводилось у два етапи і застосуванням комплексу методів та методик: теоретико-методологічний аналіз понять духовний потенціал та психологічного благополуччя, шкала суб’єктивного благополуччя А. Перуе-Баду (адаптація М. В. Соколової), методика дослідження духовного потенціалу (О. Л. Музика), шкала духовності Реймонда Ф. Палочкі, шкала психологічного благополуччя (Ryff's Scales of Psychological Well-being), описовий регресійний, та кореляційний аналіз. Збір даних проводився онлайн за допомогою сервісу Google Form, у дослідженні взяли участь 80 осіб віком від 27 до 61 року. Ми зосередили увагу на респондентах періоду дорослості та зрілості, що зумовлено генезою духовності та духовного потенціалу як психологічного конструкту. Саме на цьому етапі цей феномен набуває усвідомленості, проте зберігає певну динаміку розвитку та мінливість. Констатовано, що психологічне благополуччя, відчуття та сприймання щастя і духовний потенціал особи по своїй суті є здобутком систематичної і регулярної праці над собою людини, яка намагається в житті досягати гармонії між зовнішнім та внутрішнім світом, враховуючи антропологічні складові особистості: дух, душа і тіло.

САМОУСВІДОМЛЕННЯ ЯК ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН

2025-03-28T15:36:10+02:00

У статті аналізується феномен самосвідомості в психологічному дискурсі. Структура самосвідомості розкривається як єдність самопізнання, самооцінки і саморегуляції. Самосвідомість, як розуміння себе, свого ставлення до інших і світу, вважається станом повного самоприйняття і самоконтролю над своїми думками, діями та емоціями, де індивід виступає в ролі активного спостерігача власних психічних станів у поточний момент, проявів і реакцій на життєві події, порівнюючи їх з ідеальним Я-образом по відношенню до Я-концепції. Це стосується здатності свідомо проживати кожен даний момент життя, не зациклюючись на життєвих ситуаціях, які вже завершені (незмінні), або тих, які ще не відбулися (але які людина постійно актуалізує). Поняття самосвідомості розглядається поряд із поняттями ідентичності та індивідуальності, де, вступаючи в різноманітні соціальні стосунки з оточенням, індивід зберігає стійкість власного образу «Я» в часових характеристиках минулого, теперішнього та майбутнього. Автор зазначає, що самоусвідомлення неможливе без особистісної рефлексії, в центрі якої лежить самоаналіз внутрішнього світу, а також формату взаємодії з оточуючими та свого психічного стану. На основі попередніх досліджень, проведених автором (у руслі даної проблеми), у статті зроблено висновок про те, що практики майндфулнесу можуть успішно застосовуватися в роботі клінічних психологів і психотерапевтів як один із ефективних підходів до особистісного зростання та розвитку самосвідомості. Автор передбачає, що майбутня робота буде зосереджена на довгостроковому лонгітюдному дослідженні впливу практик самосвідомості на різні аспекти функціонування особистості.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ЕМОЦІЙНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ У ЖІНОК В МАТЕРИНСТВІ З РІЗНИМ РІВНЕМ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ

2025-03-28T16:22:34+02:00

Проблематика емоційного інтелекту (ЕІ) та його впливу на емоційний стан є однією з актуальних тем сучасної психології. ЕІ розглядається як здатність розпізнавати, розуміти, виражати та управляти як власними емоціями, так і емоційними станами інших. Мета дослідження полягає у виявленні особливостей прояву емоційної напруженості жінок-матерів, враховуючи рівень розвитку емоційного інтелекту та досвіду материнства. Останнім часом проблематика емоційного інтелекту набуває ще більшої популяризації у роботах як українських, так і зарубіжних вчених. Тенденція досліджень спрямовується на виявлення зв’язку ЕІ з іншими психологічними властивостями різних категорій людей. Важливою особливістю емоційної напруженості (ЕН) є її зв’язок з кризами, які жінки переживають у періоди вагітності, народження дитини, післяпологовий період та під час прийняття дитини як самостійної особистості. Проаналізовано, що в контексті материнства такі кризи є важливими періодами адаптації, які потребують підвищеної емоційної стійкості. Встановлено, що рівень розвитку ЕІ впливає на здатність жінок до саморегуляції, управління своїми емоціями та адаптації до викликів материнства. ЕІ, як підструктура соціального інтелекту, сприяє більш ефективному контролю над емоційними реакціями, покращенню соціальної взаємодії та підвищенню стійкості до стресу. Встановлено, що жінки з високим рівнем емоційного інтелекту здатні краще справлятися з емоційними навантаженнями, зберігаючи внутрішню гармонію та запобігаючи розвитку емоційного вигорання. Дане дослідження дало можливість виявити існування негативного помірного кореляційного зв’язку рівня емоційної напруженості з рівнем емоційного інтелекту у жінок з рідним досвідом материнства. Отримані дані вказують на те, що жінки-матері з вищим рівнем емоційного інтелекту мають нижчий рівень емоційної напруженості. Виходячи з цього, можна стверджувати, що емоційний інтелект є психологічним чинником, що відіграє значну роль у формуванні рівня емоційного напруження жінки в материнстві. Серед рекомендацій по зниженню рівня емоційної напруженості (ЕН) запропоновано популяризацію особистої та групової терапії, як шляху до розуміння власних і чужих емоцій, їх ефективної ідентифікації.

АСПЕКТИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ТА СТІЙКОСТІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ СИЛ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ

2025-03-31T08:23:15+03:00

У статті здійснено теоретико-методологічне дослідження аспектів психологічної безпеки та стійкості військовослужбовців сил безпеки і оборони України, які є складовими соціальної та, відповідно, національної безпеки держави. Проаналізовано концептуальні засади психологічної безпеки і стійкості військовослужбовців та їх місце у системі національної безпеки України. Наголошено, що психологічна безпека при взаємодії з соціальною, економічною, інформаційною та іншими складовими національної безпеки України впливає на середовище існування людини, на її якість життя; робить суспільство стійким, здатним до розвитку; гарантує мінімальний ризик для життя і підтримку фізичного та психічного здоров’я людей. Акцентується увага на те, що психологічна безпека військовослужбовців проявляється, як у здатності зберігати психологічну стійкість в середовищі з різними психотравмуючими впливами, так і в емоційній експресивності, інтелектуальній, поведінковій варіативності, оптимальній позиції в умовах інформаційного впливу середовища. Наголошено, що інформаційно-психологічна безпека, яка є одним із різновидів психологічної безпеки, повинна бути пріоритетним напрямом забезпечення психологічної стійкості та спроможності військовослужбовців зберігати адекватний психічний стан і професійно значущу поведінку під час виконання завдань за призначенням. Доведено, що ефективна протидія негативному інформаційно-психологічному впливу та забезпечення психологічної стійкості військовослужбовців можливе за допомогою формування відповідної інформаційної культури, яка забезпечує не лише виконання службово-бойового завдання, але й підкреслює його важливість для національної безпеки держави шляхом обізнаності у політичних подіях, які відбуваються. Наголошено, що у військовому середовищі інформаційна культура повинна базуватися на визначених теоретико-методологічних засадах, бути прогностичною та випереджальною, формувати ціннісні й соціальні орієнтації та корпоративні військово-професійні цінності військовослужбовців сил безпеки і оборони України.

ФЕНОМЕН ЛОЯЛЬНОСТІ: ЗАГАЛЬНОПСИХОЛОГІЧНИЙ ТА ЕКОНОМІКОПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТИ

2025-03-31T08:10:09+03:00

І в психологічному, і в економічному аспектах вивчення лояльності має вагоме значення. Феномен лояльності є багатогранним і складним конструктом. До спектру проблем для вивчення тут належать як емоційні (емоційна прив’язаність та ін.), так і раціональні (економічні рішення засновані на числових розрахунках) аспекти. Лояльність – це один з ключових чинників, що здійснюють вагомий вплив на збереження стабільності в соціальних групах (в тому числі у різного роду організаціях і бізнес структурах). У загальнопсихологічному розумінні лояльність – це конструкт основою, якого є відчуття прив’язаності і моральних зобов’язань, які людина відчуває стосовно іншого суб’єкта взаємовідносин (іншої людини, групи людей, організації та ін.). Дослідники Дж. Хайт і С. Джозеф у 2007 році стверджували, що лояльність забезпечує соціальну згуртованість у групі і є ключовою моральною засадою. Саме відчуття лояльності спонукає людей діяти відповідно до інтересів групи до якої вони самі себе відносять, навіть якщо це суперечить їх особистим інтересам. Винесення потреб групи вище в ієрархії над особистими інтересами є результатом емоційної прив’язаності. Саме цим можна пояснити лояльність групі навіть у складних ситуаціях. Для економіки, а зокрема для бізнесу, лояльність має особливе значення, оскільки лояльні клієнти утворюють корядро аудиторії споживачів, які забезпечують більшу частину прибутку. Витрати на їх утримання є вагомо меншими, ніж на залучення нових. Врахування аспектів розбудови лояльних відносин в умовах жорсткої конкуренції є одним з центральних питань при розробці стратегій розвитку бізнес систем. Лояльність – це важливий чинник, що впливає на споживчу поведінку, забезпечує довгострокові відносини між компанією та її клієнтами. Розуміння психологічних основ цього феномену та імплементація таких знань у стратегії розвитку бізнесу дозволяє створювати стабільні бізнес проекти і успішні сильні бренди.

ШКАЛА ХРОНІЧНОГО ВОЄННОГО СТРЕСУ ЦИВІЛЬНИХ (ШХВС-Ц): ВІД АДАПТАЦІЇ PCL-C ДО НОВОГО ДІАГНОСТИЧНОГО ІНСТРУМЕНТУ

2025-03-28T15:42:29+02:00

В статті представлено процес адаптації PTSD Checklist – Civilian Version (PCL-C) та його трансформації у новий діагностичний інструмент – Шкалу хронічного воєнного стресу цивільних (ШХВС-Ц). Виявлено трифакторну структуру методики, яка відображає основні аспекти психологічного реагування цивільних осіб на тривалу воєнну загрозу: травматична реактивність (інтрузивні спогади, гіпернастороженість, підвищена реактивність на тригери), емоційна ізоляція (відстороненість від оточення, притуплення емоцій, втрата інтересу до звичної активності) та когнітивне уникання (уникнення думок, розмов та ситуацій, пов’язаних з війною). Дослідження проводилося у декілька етапів: (1) початкова адаптація PCL-C з урахуванням специфіки досвіду цивільних осіб (фокус-групи, експертні оцінки); (2) пілотне дослідження на вибірці 58 респондентів; (3) основне дослідження на вибірці 788 осіб (365 мешканців прифронтових територій, 212 внутрішньо переміщених осіб, 211 мешканців відносно безпечних регіонів). Факторний аналіз підтвердив трифакторну структуру методики (сумарна пояснена дисперсія 67,3%). Внутрішня узгодженість факторів (α Кронбаха) становила 0,89, 0,85 та 0,83 відповідно. Конвергентна валідність підтверджена кореляціями з Міссісіпською шкалою (r = 0,69), Шкалою впливу подій (r = 0,65) та HADS (r = 0,62-0,64). Ретестова надійність (n = 124, інтервал 3 тижні) для загального показника r = 0,82, для факторів r = 0,79-0,84. ШХВС-Ц демонструє добрі психометричні показники та може використовуватися для оцінки психологічного стану цивільних осіб в умовах тривалої війни. На відміну від класичних методик оцінки ПТСР, шкала враховує специфіку хронічного стресового стану, що виникає внаслідок постійної воєнної загрози, та дозволяє диференціювати різні аспекти психологічної адаптації до тривалого воєнного конфлікту.

КОЛИ ТРАВМА ГОВОРИТЬ МОВОЮ САМОТНОСТІ

2025-03-28T15:45:58+02:00

У запропонованій статті здійснено теоретико-емпіричне дослідження особливостей переживання самотності в дорослому віці. Теоретична частина роботи будувалася на основі системного аналізу науково-теоретичних досліджень щодо проблеми самотності дорослих та причин її виникнення. На основі здійснених теоретичних пошуків та узагальнень було розроблено програму емпіричної перевірки визначених положень. Достовірність та надійність результатів забезпечувалася науково-методологічною обґрунтованістю дослідження, використанням адекватних поставленим завданням методів та репрезентативністю вибірки. В статті зроблена спроба інтеграції наукових положень щодо проблеми самотності серед дорослих, які мають досвід близьких взаємин. Предмет дослідження був визначений особливостями переживання самотності в період середньої дорослості. Основна увага в статті була зосереджена на особливостях переживання самотності дорослими, як наслідку їх невидимих дитячих ран. Узагальнення наукових досліджень дало можливість визначити самотність у дорослих, як суб’єктивне відчуття ізольованості, емоційної або соціальної роз’єднаності, незалежно від фактичної наявності інших людей у житті. Воно виникає, коли потреба в емоційній близькості або соціальній підтримці не задовольняється, і часто супроводжується почуттями пустоти, тривоги, чи навіть сорому. В статті зазначено, що самотність, яку переживає багато дорослих, часто має свої корені у травматичних подіях, пережитих у дитинстві. Уточнено, що травматичний досвід дитинства може мати свій прояв у порушеннях емоційної регуляції, недовіри до партнера, низькій самооцінці, формуванні деструктивних партнерських стосунків, емоційній ригідності. Проведене емпіричне дослідження засвідчило, що самотність у дорослому віці часто має глибокі психологічні корені, проте одним із ключових шляхів її подолання є досвід близьких стосунків, побудованих на довірі. Ці стосунки стають своєрідним «зцілюючим простором», у якому людина може переосмислити свої переконання, пережити емоційну безпеку та знайти новий сенс у зв’язках із іншими. У близьких стосунках партнери вчаться новому досвіду довіри через прийняття, можливість саморозкриття та розвиток впевненості; отримують фізичну та емоційну підтримку; вчаться переживати стан емоційної та фізичної безпеки. За допомогою отримання нового досвіду взаємин, партнери, нарешті, мають можливість зцілитися від емоційної ізоляції та знову стати емоційно відкритими та вразливими.

ФАНТОМНИЙ БІЛЬ ОСОБИСТОСТІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯ ЯК ОСОБЛИВА ОДИНИЦЯ АНАЛІЗУ ПСИХІКИ

2025-03-28T15:49:40+02:00

Травматична ампутація отримана військовослужбовцем в російсько-українській війні призводить не лише до складних проблем зі здоров’ям, але й впливає на всі аспекти його повсякденного життя, мобільність, схему тіла та психосоціальну адаптацію. Постопераційний період життя військовослужбовця з ампутованою кінцівкою супроводжується нестерпним фантомним болем. На сторінках наукової статті фантомний біль інтерпретується як своєрідний психофізіологічний стан, що відображає сенсорну, емоційну та когнітивні сфери життєдіяльності військовослужбовця. Розкриваючи ґенезу фантомного болю, який своїм виникненням здатний відкладатися на місяці й навіть роки, автори з’ясовують наскільки інтенсивність його прояву пов’язана з віком військовослужбовця, рівнем ампутації, психоемоційною підтримкою та рядом інших індивідуально-типологічних властивостей. Констатовано, що нерідко фантомний біль породжує думка, яка передує майбутній цілісній руховій дії. Забезпечуючи тілесність фантомний біль тим самим сигналізує людині, що біль має тіло. Також встановлено специфічні форми модуляції фантомного болю на різних стадіях ампутації кінцівки. Особлива увага авторами приділена встановленню взаємозв’язку між фантомним болем та емоційними реакціями солдата з ампутованою кінцівкою. Окреслено, що сила їхнього вираження здатна викликати в солдата нарцисичну рану, робити його більш егоїстичним, скорботним, пустотливим, посилювати екзистенційну невизначеність, цілодобові роздуми та негативні очікування. Думки авторів підкріплені спогадами поранених солдат з ампутованими кінцівками, що підсилюють та наочно ілюструють проблему дослідження фантомного болю. Ампутація кінцівки не є остаточним вироком в житті солдата, але вона призводить до депресії, втрати сенсу життя та постійних думок про смерть через власну неміч. Процес адаптації до нових змін в структурі тіла пораненого військовослужбовця достатньо тривалий в часі і потребує титанічних зусиль щодо реабілітаційних заходів та подальшої адаптації до нормальних умов життя та психосоціальної адаптації. Подолання фантомного болю є надскладним завданням, але перспективність його дослідження є домінантною цінністю для врятованого життя пораненого солдата з ампутованою кінцівкою та позбавлення його страждань.

НАУКОВО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ПОСТТРАВМАТИЧНОГО СТРЕСОВОГО РОЗЛАДУ В УКРАЇНІ

2025-03-28T16:36:58+02:00

Стаття присвячена проблемі посттравматичного стресового розладу як одного з найпоширеніших психічних розладів, який виникає внаслідок пережитих травматичних подій. У ній здійснено спробу науково-психологічного аналізу дослідження цього феномену в Україні з метою комплексного розуміння природи та розвитку ПТСР. Проблема ПТСР в Україні загострюється через війну, яка несе смертність населення, знищення інфраструктури та постійну агресію. Ймовірність розвитку ПТСР умовах воєнного конфлікту серед військових, внутрішньо переміщених осіб і біженців залишається особливо високою. Вплив травматичного стресу потребує особливої уваги з боку фахівців для розробки методів подолання, спрямованих на відновлення психічної рівноваги та покращення адаптивних механізмів постраждалих. У статті виокремлено симптоми посттравматичного стресового розладу, що пов’язані з функціональними розладами. Зазначено чинники, що впливають на динаміку психологічного стану осіб, які перебували в зоні бойових дій та зазнавали впливу психотравмуючих факторів, а також фактори ризику, що спричиняють ПТСР. Травматичні події, що спричиняють розвиток ПТСР, можуть бути результатом як поодиноких, так і багаторазових або повторюваних переживань. Клінічна картина посттравматичного стресового розладу визначається індивідуально-психологічними характеристиками особистості та патопластичним підґрунтям. Раннє виявлення ПТСР є критично важливим для запобігання довготривалим наслідкам цього розладу. Використання психодіагностичних методів, таких як тестування на ПТСР та аналіз якості життя, дозволяє ідентифікувати симптоми на ранніх етапах. Це надає можливість запровадити комплексну терапію, що включає соціальну підтримку, адаптивні стратегії та психотерапію, спрямовану на зменшення впливу травматичного досвіду на особистість.

МОДЕЛІ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ ОСОБИСТОСТІ

2025-03-28T16:41:22+02:00

У статті досліджується синдром емоційного вигорання як багатовимірний психоемоційний стан, що виникає під впливом тривалого стресу в професійній діяльності. Автор акцентує увагу на особливостях цього явища серед військовослужбовців, які стикаються з небезпечними викликами, що сприяють розвитку емоційного виснаження. У статті розглянуто ключові моделі вигорання, зокрема однофакторну (A. Pines, E. Aronson), двофакторну (D. Dierendonck, W. Schaufeli), трифакторну (C. Maslach, S. Jackson) та динамічну модель (Дж. Грінберг), що пояснюють різні аспекти цього явища. Особливу увагу приділено аналізу чинників, які призводять до розвитку синдрому емоційного вигорання серед військовослужбовців, зокрема професійної нестабільності, постійного внутрішньоособистісного конфлікту, високих комунікативних вимог і адаптації до нових умов служби. Проаналізовано основні симптоми емоційного вигорання, що охоплюють психофізичні (хронічна втома, безсоння, фізичне виснаження), соціально-психологічні (емоційна байдужість, дратівливість, ізоляція) та поведінкові прояви (зниження ефективності роботи, уникнення виконання завдань). Автор наголошує на відмінностях між станом вигорання та іншими психоемоційними розладами, такими як вторинний травматичний стрес. Вигорання трактується як динамічний процес, що може охоплювати кілька стадій: від початкового ентузіазму до серйозних фізичних і психологічних наслідків. У науковій статті підкреслено універсальність цього явища, яке не обмежується професіями «людина-людина», а є актуальним для широкого кола сфер діяльності. Стаття містить пропозиції щодо впровадження адаптивних профілактичних стратегій, що сприятимуть зміцненню психоемоційної стійкості військовослужбовців, зокрема шляхом розвитку емоційної обізнаності, ефективних комунікаційних навичок і створення сприятливого робочого середовища. Зроблено висновок про необхідність комплексного підходу до попередження та подолання емоційного вигорання з урахуванням соціально-психологічних і професійних чинників.

ПСИХОЛОГІЧНІ КОНТУРИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФЕНОМЕНУ УПРАВЛІНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ОФІЦЕРІВ ПОВІТРЯНИХ СИЛ ОПЕРАТИВНОГО РІВНЯ

2025-03-28T16:47:06+02:00

У статті досліджено психологічні аспекти управлінської компетентності офіцерів Повітряних Сил Збройних Сил України (далі – ПС ЗС України) на оперативному рівні. Здійснено аналіз наукових підходів до трактування понять «управління», «керівництво», «командування», «управлінська діяльність» та «управлінська компетентність». Розглянуто концептуальні засади командування як функції управлінської діяльності офіцерів ПС ЗС України на оперативному рівні. З’ясовано, що управління є ширшим за змістом поняттям, охоплює стратегічний аналіз, організацію та контроль усіх процесів і включає планування, організацію, координацію та контроль діяльності організації. Командування ж є складовою управління у військовій сфері та реалізується через конкретні накази й розпорядження та передбачає одноосібне прийняття рішень, тоді як управління може включати колективне ухвалення стратегічних рішень. Визначено, що командування є складним, динамічним процесом, який забезпечує підтримку організаційної структури, оптимізацію її діяльності та досягнення поставлених цілей. Доведено, що командування тісно пов’язане із саморозвитком офіцерів, формуванням оптимальних моделей поведінки та підвищенням рівня керованості військових систем. З’ясовано, що розвиток командування тісно пов’язаний із самовдосконаленням військового фахівця, формуванням відповідних поведінкових моделей та ефективним управлінням військовими системами. Обґрунтовано, що управлінська компетентність офіцерів оперативного рівня ПС ЗС України ґрунтується на когнітивно-діяльнісному, особистісно-мотиваційному, емоційно-регуляційному та лідерсько-організаційному компонентах. Встановлено, що управлінська компетентність є визначальним чинником ефективного командування та якісного управління військовими частинами та підрозділами Повітряних Сил.

ОСОБЛИВОСТІ ЗУМОВЛЕННЯ ДЕПРОФЕСІОНАЛІЗАЦІЇ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ АДИКТИВНИМИ ПОВЕДІНКОВИМИ ЧИННИКАМИ

2025-03-28T16:49:48+02:00

У статті подано результати дослідження щодо поширення поведінкових адикцій серед військовослужбовців та їх впливу на розвиток депрофесіоналізації військового персоналу. Визначено найбільш поширені види поведінкових адикцій серед особового складу. В групі досліджуваних найбільший прояв отримали такі поведінкові залежності, як трудова, ургентна і залежність від комп’ютерних/онлайн ігор, любовна залежність та залежність від здорового способу життя. При цьому, понад двадцять відсотків досліджуваних військовослужбовців виявили наявність у себе ознак депрофесіоналізації (емоційне виснаження, деперсоналізацію, редукцію особистих досягнень) середнього та вищого за середній рівень. Здійснено порівняльний аналіз, що засвідчив у військовослужбовців з досвідом участі в бойових діях після початку широкомасштабного вторгнення росії в Україну достовірно вищі показники і депрофесіоналізації (емоційного виснаження, деперсоналізації, сумарного показника вигорання та деформації), і адиктивної поведінки (залежності від міжособистісних та міжстатевих відносин, залежності від соціальних мереж та інтернет-серфінгу, ігрової залежності та залежності від гри на гроші, кіберкомунікативної, телевізійної та релігійної залежності, а також сумарного показника залежності та показника загальної схильності до залежностей). Результати дають підстави стверджувати, що виконання службово-бойових завдань в умовах, пов’язаних з великим ризиком для здоров’я і життя та під впливом бойових стресових чинників, провокують розвиток поведінкових залежностей, і, як наслідок, депрофесіоналізації військовослужбовців. Проведено аналіз кореляційних зв’язків між показниками депрофесіоналізації військовослужбовців та показниками вираженості прояву в них різних поведінкових адикцій. Побудовано та проаналізовано прогностичні регресійні моделі для показників депрофесіоналізації військовослужбовців.

КОУЧИНГ І ТРЕНІНГ ЯК ІНСТРУМЕНТИ РОЗВИТКУ ЛІДЕРСЬКИХ ЯКОСТЕЙ

2025-03-28T16:53:41+02:00

У статті досліджено ефективність тренінгових технологій і коучингу у процесі формування лідерських якостей особистості. Проведено теоретичний аналіз ключових понять, зокрема лідерства, лідерських якостей та методів їх розвитку в освітньому середовищі. Визначено, що лідерство є важливим чинником професійного становлення особистості, а розвиток лідерських компетенцій сприяє підвищенню рівня відповідальності, стратегічного мислення, комунікативних здібностей і адаптивності майбутніх фахівців до викликів сучасності. Особливу увагу приділено соціально-психологічному тренінгу (СПТ) як ефективному інструменту формування лідерських якостей. Визначено, що тренінг є ефективним інструментом психологічного впливу, який не лише забезпечує отримання теоретичних знань, але й сприяє їх закріпленню через практичну діяльність, взаємодію в групах та рефлексію. Наголошено, що успішність впровадження тренінгу залежить від низки факторів, зокрема від рівня підготовки тренера, правильного формування комплексу вправ і своєчасного використання останніх. Помилкове або невчасне застосування тренінгових методик може призвести до зниження ефективності занять, підвищення рівня напруженості серед учасників або зниження їхньої мотивації. Крім того, у статті розглянуто коучинг як метод особистісного розвитку, що передбачає розкриття внутрішнього потенціалу особистості, посилення її мотивації та формування навичок саморозвитку. Визначено, що коучингова методика сприяє формуванню самостійності у прийнятті рішень, розвитку емоційного інтелекту та підвищенню відповідальності за результати діяльності. З метою емпіричної перевірки ефективності впровадження коучингу та тренінгу нами було проведено експериментальне дослідження. Загалом, результати, отримані в процесі емпіричного дослідження узгоджуються з результатами теоретичного огляду наукової літератури. Ми зробили висновок, що коучінг та тренінг є ефективними інструментами розвитку лідерських якостей особистості, зокрема студентів. Окреслено перспективи подальших досліджень, що включають емпіричний аналіз впливу тренінгових методик на рівень лідерських компетенцій студентів, визначення оптимальних умов для їхнього ефективного застосування у навчальному процесі, а також розробку комплексних програм розвитку лідерства, що поєднуватимуть тренінгові, коучингові та менторські підходи.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД МЕХАНІЗМІВ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗАХИСТУ ОСОБИСТОСТІ

2025-03-31T08:05:10+03:00

Дана стаття присвячена теоретичному і практичному аналізу проблеми вивчення професійного вигорання та ролі механізмів психологічного захисту особистості. Характеризується сутність феномену професійного вигорання у психологічній літературі. Аналізуються симптоми та детермінанти професійного вигорання особистості. Наголошується, що професійне вигорання фахівців характеризується вираженою сукупністю симптомів порушення в психічній, соматичній і соціальних сферах життя людини. Симптоми синдрому «професійного вигорання» можуть варіюватися від легких поведінкових реакцій до психосоматичних і невротичних розладів, а ознаки вигорання можуть індивідуально відрізнятися в окремих осіб. Вивчаються та обґрунтовуються сучасні підходи до трактування механізмів психологічного захисту особистості. Підкреслюється, що механізми психологічного захисту і копінг-поведінка розглядаються як найважливіші форми адаптаційних процесів та реагування індивіда на стресові ситуації, які доповнюють один одного. Аналізуються методичні основи емпіричного дослідження професійного вигорання та механізмів психологічного захисту особистості: вивчення особливостей психологічного вигорання та емоційного вигорання, визначення індексу життєвого стилю, діагностика домінуючої стратегії психологічного захисту в спілкуванні та рівня соціальної фрустрованості. Даний психодіагностичний комплекс методик відповідає специфіці досліджуваного явища і дозволяє розкрити різноманітні аспекти дослідження особливостей професійного вигорання в залежності від механізмів психологічного захисту особистості. Проаналізовано організацію емпіричного дослідження і результати психодіагностики особливостей професійного вигорання в залежності від механізмів психологічного захисту особистості: визначення особливостей рівня прояву емоційного вигорання педагогів; аналіз сформованості симптомів емоційного вигорання вчителів, характеристика домінуючих механізмів психологічного захисту педагогів та їх взаємозв’язку з професійним вигоранням, аналіз домінуючої стратегії психологічного захисту в спілкуванні вчителів, характеристика рівня соціальної фрустрованості педагогів.

ДИНАМІЧНА МЕДИТАЦІЯ В АКАДЕМІЧНОМУ ВЕСЛУВАННІ

2025-03-28T16:27:45+02:00

Населення України відчуває сильний вплив на психіку стресів, кількість неврозів значно збільшилася. Медичні установи не справляються з потоком тих, хто потребує психотерапевтичної допомоги, початкові форми неврозу переходять у патології з хронічним перебігом. У зв’язку з цим виникла необхідність створення методу, що забезпечує захист від зривів нервової системи і лікування невротичних реакцій. Слово «медитація» для багатьох спортсменів має таємничий характер і асоціюється з надприродними силами, це пов’язано з нерозумінням природи психофізіологічного стану людини. У цій роботі показано можливість використання динамічної медитації в спорті для лікування спортсменів із невротичними реакціями. Для отримання лікувального ефекту використовували принцип інтенсивного дихання і фізичного навантаження в змагальному режимі з концентрацією уваги на психотравмувальній ситуації. Отримані результати засвідчили, що цей метод лікування невротичних реакцій зручний для веслярів, оскільки не порушує їхніх звичайних тренувань на концепті та на воді. Пропонований метод можна використовувати самостійно з профілактичною та лікувальною метою. Проходження дистанції у 2000 м протягом 10-12 хвилин достатньо, щоб надати лікувальний вплив у разі невротичних реакцій. У спортсменів відбувається занурення в стан динамічної медитації з лікуванням неврозу (МКХ 10: F40-F48), якщо спрямувати увагу на причину свого захворювання. Занурення в стан динамічної медитації настає на основі психофізіологічних механізмів, властивих людині. Під час лікування необхідно концентрувати увагу на внутрішніх відчуттях, що призведе до динамічної медитації з відволіканням уваги від зовнішніх подразників. Така практика розвине сенсорні здібності спортсмена, підвищить м’язову активність, посилить концентрацію уваги, підвищить ментальну діяльність за рахунок стимуляції нейронів головного мозку, поліпшить кровообіг органів.

АВТОМАТИЗОВАНЕ ЛІКУВАННЯ НЕВРОЗУ

2025-03-28T16:32:02+02:00

У статті показано можливість лікування неврозу (МКБ-10: F48.0) у спортсменів, які тренуються на концепті. Розроблений нами метод включає деякі принципи, які викликають медитативні стани, що дає змогу швидко відновити психоемоційну рівновагу та позбутися патологічної симптоматики. У тих випадках, коли наяву немає можливості провести метод із фізичним навантаженням на концепті, на допомогу приходить ідеомоторний акт із представленням рухів, характерних для веслування. Таким чином можна значно розширити діапазон лікувального охоплення хворих осіб. Мета дослідження – показати ефективність автоматизованого методу профілактики та лікування неврозу (МКБ- 10: F48.0). Спортсмени, під час тренування на концептах, спочатку здійснюють у сагітальній площині довільні погойдування голови в такт із рухом ніг, які за кілька хвилин переходять в автоматичні зі зміною амплітуди та частоти. Автоматичні погойдування голови через 1-3 хвилини спонтанно припиняються й настає медитативний стан, у якому зникають ознаки хвороби. Проведений аналіз лікувального впливу на організм спортсмена, який тренується на концепті, засвідчив, що в академічному веслуванні присутні механізми оздоровлення, описані в методах динамічної медитації Ошо, автоматизованих рухах голови, методі десенсибілізації та перероблення рухом очей (ДПРО) Ф.Шапіро, ідеомоторного акту та аутосугестії. Усі ці методи випробувані в лікувальній практиці психотерапевтів і не потребують додаткових експериментальних доказів своєї ефективності. Сукупність використання цих методів у тренувальному процесі на концепті відбувається автоматично згідно з технікою веслування, за винятком того, що використовується медитативний стан для прискореного і щадного перероблення конфліктних і стресових ситуацій з обов’язковою концентрацією уваги на причині захворювання, а у випадках психосоматичних захворювань – на органах або симптомах хвороби. За відсутності будь-яких захворювань відбувається мимовільна профілактика хвороб із нормалізацією психоемоційного стану, прискореним відновленням організму, підвищенням реактивності. Таким чином, академічне веслування дає унікальні можливості в плані оздоровлення та розвитку організму. Крім того, регулюючи фізичне навантаження на концепті, можна застосовувати метод для різних категорій осіб, якщо фізичне навантаження для них не протипоказане, інакше лікувальний сеанс здійснюють у сидячому або лежачому положенні.

ДО ПИТАННЯ ПРО УДОСКОНАЛЕНОГО СТАВЛЕННЯ МОЛОДІ ДО ШЛЮБУ ТА СІМЕЙНОГО ЖИТТЯ

2025-03-28T15:57:34+02:00

В статті здійснено аналіз питання щодо удосконаленого ставлення молоді до шлюбу та сімейного життя та вироблення певних рекомендації в даному напрямку. Зроблено висновок про те, що враховуючи поширеність дошлюбного співжиття, більше пар, ніж будь-коли раніше, приходять до подружньої терапії з історичними, віковими проблемами, пов’язаними з рівнем і характером їхніх зобов’язань. Якщо у когось немає особливо сильного почуття, парі може знадобитися допомога у визначенні та вирішенні проблеми рівня зобов’язань у стосунках. Користь від терапевтичних зустрічей полягає в тому, що вони покликані допомогти учасникам більш повно, чітко і взаємно заявити про свою прихильність до спільного майбутнього. Встановлено, що прийняття нових взаємних зобов’язань, навіть якщо це відбувається на пізньому етапі стосунків, може допомогти парі дотримуватися зобов’язань щодо шлюбу у важкі часи. Такі зусилля можуть допомогти деяким парам знайти сильнішу мотиваційну основу для інших змін, які, ймовірно, необхідні в цей час у їхньому шлюбі, підтримуючи розвиток або відродження спільних і довгострокових мотивацій, коли вони борються з поточними труднощами, що виникли. Зазначено, що з огляду на те, що спільне проживання стало поширеним явищем, нерозумно припускати, що пари, які починають подружню терапію, проходять порівнянний шлях розвитку відносин. Спільне проживання змінило те, як формуються пари та особи вступають с в шлюб. Однак проблеми в шлюбі лиш погіршують ситуацію, що призводить до необхідності отримання відповідної консультації, де остання – це чудовий спосіб вирішити шлюбні проблеми. Така консультація може включати кілька сеансів у психолога, що є чудовим способом вирішення проблем у стосунках на «нейтральній території». Також це дає можливість отримати поради експерта, що дасть можливість визначити причину проблеми. Зроблено висновок, що секрет успіху консультування полягає в дотриманні плану. Тож успішним буде те консультування, яке супроводжується дотриманням наданих спеціалістом рекомендацій, системного та відповідального ставлення до терапії, обопільного відповідального ставлення пари до розв’язання негараздів та конфліктів.

ФАКТОРНА МОДЕЛЬ ПРОАКТИВНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ТЕХНІЧНОГО ПРОФІЛЮ

2025-03-28T16:04:58+02:00

Стаття присвячена висвітленню результатів емпіричного дослідження спрямованого на побудову та інтерпретацію факторної моделі проактивності майбутніх фахівців технічного профілю. Загальний обсяг вибірки, що була задіяна у даному дослідженні, складає 240 осіб. Емпіричне узагальнення сукупності змінних здійснювалося з використанням методу аналізу головних компонент та мінімізацією кількості змінних за рахунок максимізації дисперсії навантажень у факторах визначення кількості яких відбувалося із застосуванням критерію Кайзера. Наведено інформацію щодо шкал психодіагностичних методик котрі були задіяні у процедурі факторного аналізу. В результаті факторного аналізу проактивності майбутніх фахівців технічного профілю було визначено дев’ять факторів, що охоплюють 76,89%, дисперсії. На підставі отриманого високого показнику сумарної дисперсії зроблено висновок про факторизацію значної частини масиву даних. Перший фактор, що отримав назву «від прогнозу до вчинку», свідчить про наявність тісної взаємодії між показниками когнітивного і вольового компонентів проактивності майбутніх інженерів. Факторні навантаження шкал, що утворили другий фактор, уможливили його ідентифікацію як «інтернальний контроль». Враховуючи зміст факторних навантажень, третій фактор названо «діяльнісна рефлексія». Аналіз психологічних змінних, що увійшли до четвертого фактору, дозволив визначити його як фактор «ціннісного ставлення до себе». П’ятий фактор отримав назву «просоціальна спрямованість», а шостий – «динамічних уявлень про себе та їх самооцінка». Врахування змісту факторного навантаження сьомого фактору дозволяє його ідентифікувати як «проєктування майбутнього». Восьмий фактор отримав назву «відповідальне ставлення до інших», а дев’ятий – «відповідальне ставлення до діяльності». Обраний статистичний метод дав змогу побудувати емпіричну модель проактивності майбутніх інженерів та з’ясувати внутрішні умови, що обумовлюють її розвиток.

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РЕАБІЛІТАЦІЇ ТА ПРОФЕСІЙНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

2025-03-28T16:09:21+02:00

У сучасному світі, де конфлікти та військові дії продовжують мати місце, необхідність розробки ефективних реабілітаційних підходів і програм стає дедалі більшою. Тому ця стаття спрямована на поглиблення розуміння процесів реабілітації ветеранів та висвітлення результатів аналізу ефективних стратегій для їхньої подальшої підтримки та інтеграції у суспільство. Мета статті полягає в описі існуючих наукових аспектів реабілітації військових ветеранів, моделей, що відображають її процесуальність, позитивних і негативних проявів ветеранів під час інтеграції їх у соціум, а також важливих психологічних питань реабілітації. В статті зазначається, що об’єктом цього дослідження є професійна реабілітація ветеранів, а предметом – теоретико-психологічні основи означеного процесу. Методологія дослідження, яка презентується у цій статті, базується на міждисциплінарному підході, що поєднує психологічні, військові та соціологічні парадигми і методи. Інтегративний підхід до дослідження дозволяє врахувати всі аспекти реабілітації ветеранів, забезпечуючи створення та реалізацію більш ефективних та комплексних програм підтримки. Поєднання знань з різних дисциплін сприяє кращому розумінню потреб ветеранів та розробці індивідуалізованих рішень для їхньої успішної інтеграції у суспільство. В статті також розкриваються основні компоненти професійної реабілітації. Вона містить опис сформованих у науці підходів до реабілітації і професійної інтеграції військовослужбовців, розроблених науковцями моделей цих процесів, встановлених психологічних проявів ветеранів під час адаптації до мирного життя та основних понять (емоційна стабільність, стресова адаптація, резилієнтність, формування позитивного самосприйняття, соціальна підтримка), що розкривають особливості психологічного аспекту інтеграції.

ДІАГНОСТИЧНА МОДЕЛЬ ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ ОСОБИ, ЩО ЗАЗНАЛА ВТРАТИ ЧЕРЕЗ ВІЙНУ

2025-03-28T16:16:22+02:00

У статті досліджується проблематика горювання серед жінок, які зазнали втрат унаслідок війни, та особливості їхнього емоційного, когнітивного і соціального стану. Виокремлено п’ять основних категорій учасниць дослідження: жінки, які втратили чоловіків; жінки, які починають нове життя після втрати; матері, що стикаються з труднощами виховання дітей без чоловіка; жінки, чиї чоловіки перебувають у полоні; жінки, чиї чоловіки служать на фронті. Проаналізовано характерні психологічні труднощі кожної з цих категорій, зокрема тривогу, невизначеність, страх втрати, депресивні прояви, соціальну ізоляцію та емоційне виснаження. Методологія дослідження включала первинну психодіагностику за допомогою шкал IES-R, BDI та PHQ-9, що дозволило оцінити рівень травматизації та визначити основні запити учасниць. Результати показали, що найвищі показники депресивних станів та симптомів незавершеного горювання спостерігаються серед жінок, чиї чоловіки перебувають у полоні або воюють на фронті. Ці жінки часто переживають інтрузивні думки, відчуття безнадійності, труднощі у прийнятті реальності втрати, порушення сну та соматичні реакції на стрес. Запропоновано підхід до психологічної підтримки таких жінок через розробку програми групової психологічної корекції, що враховує унікальні потреби кожної категорії. Ця програма включає стабілізаційні техніки, методи когнітивно-поведінкової терапії, роботу з травматичним досвідом та психоедукацію. Особливий акцент зроблено на створенні безпечного середовища для обговорення переживань та формуванні підтримувальних спільнот. Також обґрунтовано необхідність інтеграції психологічної допомоги в соціальні реабілітаційні програми для жінок, які втратили близьких через військові дії. Окреслено перспективи подальших досліджень, спрямованих на адаптацію ефективних терапевтичних моделей до специфіки переживань українських жінок, які зазнали втрат унаслідок війни.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПСИХОСОЦІАЛЬНИХ ІНТЕРВЕНЦІЙ В ХОДІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ ДІТЯМ-ВПО, ЯКІ ПОСТРАЖДАЛИ ВНАСЛІДОК ВІЙНИ

2025-03-28T16:18:51+02:00

В статті здійснено огляд та аналіз психосоціальних інтервенцій в межах різних програм психологічної допомоги, які застосовуються в кризових умовах для внутрішньо переміщених дітей. Проаналізовано та виокремлено особливості, цілі та зміст таких інтервенцій в Боснії для дітей та їхніх опікунів-ВПО, в психологічному центрі в м. Тузла; в Палестині для дітей-ВПО, а також, здійснено порівняння актуальних даних, які зібрані в Україні, стосовно змісту інтервенцій, наданих на базі дружніх до дітей просторів, починаючи з березня 2022 року. За визначеними критеріями (назва, зміст інтервенцій, тривалість програм, кількість учасників, ціль та мета їх застосування, характер, залученість інших видів послуг, результати) здійснено порівняння різних видів психосоціальних інтервенцій, які застосовуються стосовно внутрішньо переміщених дітей, постраждалих від війни. Застосовано теоретико-методологічний аналіз, аналіз результатів ефективності психосоціальних інтервенцій, порівняльний аналіз. За допомогою цих методів проведений аналіз та здійснені висновки про результативність інтервенцій, яких не було достатньо для впливу на складні та глибокі порушення, і які не призвели до статистично значущих змін. Решта даних, зокрема зібраних в Україні, потребують ретельного та детального аналізу та опису змісту інтервенцій, з використанням даних показників тестування та вимірювань результатів. Результати виявили величезні прогалини в описі змісту інтервенцій, доцільності їх надання, опираючись на науково доведені факти результативності, а також враховуючи недостатні дані стосовно впливу на дітей психотравмуючих подій і розбіжності стосовно цього. Сформульовані рекомендації стосуються необхідності застосування комплексних та мобільних новітніх підходів, особливо в умовах триваючих кризових подій чи військових конфліктів.

ПОЛІТИЧНІ УЯВЛЕННЯ КРІЗЬ ПРИЗМУ НАРЦИСИЗМУ: ІНДИВІДУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ

2025-03-31T08:14:37+03:00

У статті розглядається вплив нарцисичних рис особистості на формування політичного сприйняття та поведінку. Аналіз базується на інтеграції теоретичних підходів індивідуальної та соціальної психології, що дозволяє дослідити як внутрішні когнітивні упередження, емоційна регуляція і самоідентифікація впливають на політичну орієнтацію. Розкривається сутність нарцисизму як комплексного явища, що характеризується завищеним почуттям власної значущості, потребою в захопленні та очікуванням особливого ставлення до себе, що перетворюється на базис для політичних установок, де домінують принципи самоствердження та соціальної ієрархії. Аналіз вказує на те, що нарцисизм посилює схильність до вибіркової обробки політичної інформації та формує когнітивні механізми, які призводять до екстерналізації вини за політичні невдачі, підтримуючи тим самим ідеологічну ригідність. Емоційні аспекти, зокрема феномен нарцисичної люті, підсилюють реакції на критику та сприяють виникненню агресивних політичних установок, що виявляються у підтримці авторитарних і популістських тенденцій. Особлива увага приділяється взаємодії індивідуальних рис із соціальними факторами, зокрема ролі самоідентифікації та колективного нарцисизму у формуванні політичних уподобань та міжгрупових відносин. У контексті сучасних політичних трансформацій в Україні підкреслюється актуальність аналізу нарцисизму для розуміння підґрунтя політичної поляризації та ідентичності, що особливо важливо з огляду на історико-культурні та соціально-політичні чинники регіону. Стаття також містить аналіз існуючих методологічних підходів у вимірюванні нарцисичних рис, вказуючи на необхідність розробки більш точних психометричних інструментів для подальших досліджень. Висвітлюються як позитивні, так і негативні наслідки впливу нарцисизму на політичні процеси, що дозволяє запропонувати нові напрямки для майбутніх досліджень у галузі політичної психології та розробки практичних стратегій для зменшення негативної динаміки міжгрупових конфліктів.