Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія

ПСИХОДІАГНОСТИЧНІ МОЖЛИВОСТІ ДОСЛІДЖЕННЯ АТРИБУТИВНИХ СТИЛІВ ОСОБИСТОСТІ

M. V. Sittseva — 2024-12-03

Атрибуція у психологічній науці загалом позначає приписування соціальним об’єктам характеристик, не представлених у полі сприйняття, а також причин і мотивів поведінки, особистісних якостей і характеристик на основі аналізу їхніх дій і вчинків. Необхідність атрибуції як засобу взаємодії індивіда з оточуючою дійсністю обумовлена тим, що інформації, яку може дати людині спостереження, недостатньо для адекватної взаємодії із оточуючою дійсністю, зокрема соціальним оточенням, і потребує «добудови». Атрибуція є основним способом забезпечення такої «добудови». Атрибуція є одним з основних об’єктів соціально-психологічних досліджень. Початково феномен атрибуції позначався як пояснювальний феномен щодо причин поведінки людини (каузальна атрибуція) та міжособистісного сприйняття. В подальшому уявлення про атрибуцію включило розширений клас явищ, що позначали приписування багатьох психологічних характеристик, а також характеристики не лише психологічних, а й інших соціальних явищ та об’єктів. Атрибуція у такому розумінні визначається як провідний механізм соціального сприйняття, що дає змогу включати сприйняті об’єкти у смислову систему особистості. У статті показано, що широта охоплення психологічних феноменів, що включаються у поняття атрибутивного стилю особистості, дає підстави для аналізу психодіагностичних можливостей, які є у сучасній психологічні науці щодо аналізованого явища, виокремленні особливостей дослідження атрибутивних стилів, основних напрямків такого дослідження, та ключових зон наукового і прикладного інтересу дослідників. Підсумовано, що атрибутивні стилі загалом є ґрунтовним полем для психологічного дослідження, та дають змогу вивчати різні вікові, соціальні, професійні й інші групи, визначаючи специфічну атрибутивну стилістику певних визначених груп, узагальнюючи актуальні проблемні аспекти психічної діяльності членів таких груп, окреслюючи можливі емоційні чи когнітивні порушення, описуючи певні відмітні новоутворення, пов’язані зі специфікою досліджуваних груп. Вивчення атрибутивних стилів дає можливості унаочнення загально-специфічних типів реагування особи на певні ситуації, та, як наслідок увиразнює проблемні місця у психічному здоров’ї досліджуваних груп. Результати вивчення атрибутивних стилів дають первинну узагальнену картину елементів психічного стану особи та дають можливість розробки спеціалізованої системи психологічної діагностики індивіда.

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ЕМПАТІЇ У ЖІНОК-МЕНЕДЖЕРІВ

О. М. Василик — 2024-12-03

У статті представлено результати теоретичного аналізу феномену емпатії, надається визначення емпатії та описується її структура. Аналізуються основні підходи до вивчення та пояснення сутності емпатії. Емпатія визначається як здатність до розпізнавання та розуміння емоцій, почуттів і станів інших людей. Виокремлюються три види емпатії до яких належить емоційна емпатія, когнітивна і менталізація. Емоційна емпатія передбачає здатність до емоційного зараження та розділення емоційного стану іншої людини. Когнітивна емпатія проявляється через здатність до усвідомлення причин виникнення певних емоційних реакцій та переживань у інших людей. Водночас менталізація передбачає вплив емпатії на міжособистісну взаємодію. Характеризуються нейробіологічні механізми, що лежать в основі здатності до прояву емпатії в основі яких лежать сенсомоторне реагування та афективний обмін. Емпатійна реакція розглядається як циклічний процес, що являється частиною емоційного обміну під час соціальної взаємодії. Наголошується на значенні емпатії в управлінській діяльності. Підкреслюється, що здатність до використання «м’якої сили» в менеджменті передбачає відкритість до інших людей, їх думок, емоцій та почуттів, доброзичливе ставлення і прояви турботи шляхом врахування потреб працівників у процесі прийняття та реалізації рішень. Представлені способи розвитку здатності до емпатії та кожного з компонентів емпатійного реагування на основі знання нейробіологічних принципів сприйняття та розуміння емоцій інших людей. Зокрема, пояснюється вплив переглядів відео та фільмів, читання книг та спостереження за рольовими іграми у розвитку здатності до ідентифікації емоцій, почуттів та станів інших людей. Наголошується на значенні використання рольових і ситуативних ігор у розвитку емпатії менеджерів. Акцентується увага на необхідності розвитку здатності до рефлексії на передуючих темі емпатії заняттях. Підвищення рівня усвідомленості, здатності до ідентифікації тілесних відчуттів, диференціації власних і чужих емоцій і почуттів, дистанціювання від чужих переживань, самоконтролю на емоційному та поведінковому рівнях, а також уміння викликати певні емоції й почуття в інших людей теж необхідні для емпатійного лідера.

ГЕНДЕРНІ ВІДМІННОСТІ У СПРИЙНЯТТІ ТЕРОРИСТИЧНОЇ ЗАГРОЗИ В УМОВАХ ВОЄННОГО КОНФЛІКТУ В УКРАЇНІ

В. В. Артюхова — 2024-12-03

Стаття присвячена аналізу психологічних реакцій українців на загрозу тероризму, з урахуванням їх індивідуальних гендерних особливостей та соціального контексту. Здійснено розгляд та узагальнення сучасних досліджень, що дозволило ідентифікувати ключові фактори, які впливають на індивідуальну сприйнятливість до психотравматичних наслідків і лежать в основі розвитку психопатологічних реакцій на терористичні загрози. Представлене дослідження спрямоване на аналіз психологічних наслідків терористичної загрози, виявлення патологічних станів, змін у психічній сфері та соціальній адаптації. Особливу увагу приділено психологічним наслідкам терористичної загрози, що характеризується надекстремальним впливом на психіку людини, викликаючи травматичний стрес, який у крайньому прояві виявляється у посттравматичному стресовому розладі. Результати проведеного дослідження демонструють вищу чутливість жінок до психологічного впливу терористичних загроз, що проявляється емоційною лабільністю, схильністю до тривожних розладів та соціальної ізоляції. Чоловіки частіше стикаються з проблемами мотивації та продуктивності. Визначено, що незважаючи на відсутність явних психопатологічних розладів у більшості респондентів, у жінок існує ризик розвитку стійких негативних патернів поведінки. Запропоновано рекомендації щодо підтримки психологічного здоров’я та профілактики розвитку психопатологічної симптоматики у представниць жіночої статі. Визначено напрямки подальших досліджень механізмів та факторів, що впливають на індивідуальні відмінності в реакції на терористичні загрози. Підкреслюється важливість розробки ефективних стратегій психологічної допомоги та профілактики для зменшення негативного впливу терористичних загроз на психічне здоров’я населення.

ЖИТТЄСТІЙКІСТЬ ЯК ПРОВІДНИЙ РЕСУРС ДЛЯ ПОДОЛАННЯ НЕГАТИВНИХ ВІДЧУТТІВ СИТУАЦІЙ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ В ПЕРІОД ВІЙНИ

В. В. Предко — 2024-12-03

У статті охарактеризовано поняття життєстійкості, зокрема її значення у прояві толерантності до невизначеності. Життєстійкість представлено, як ефективний механізм подолання травмівних переживань, який допомагає зберігати психічне здоров’я в складних ситуаціях і досягати нового рівня розвитку. А толерантність до невизначеності характеристикою особистості, яка визначає те, як індивід сприймає неоднозначні ситуації, незалежно від емоційного забарвлення цієї невизначеності. Зокрема, особи, які толерантні до невизначеності, бачать в кожній ситуації можливість для зростання і здобуття нового досвіду. Вони проявляють гнучкість і готовність до змін, здатність діяти активно та продуктивно в умовах невизначеності. Підкреслено, що старшокласники – це особлива група ризику під час екстремальних ситуацій війни, вони є найбільш сенситивною групою, які опинилися під впливом біологічних, психологічних та суспільних змін. Війна значною мірою впливає на процес становлення їхньої ідентичності, порушує процес міжособистісної комунікації та соціальних зв’язків, загострює стрес та тривогу, загострює відчуття невизначеності щодо власного майбутнього, який негативно впливає на психічне здоров’я, руйнує плани на життя, позбавляє можливості задовольнити базові потреби. У статті представлено результати дослідження взаємозв’язку життєстійкості та толерантності до невизначеності, а також особливостей прояву толерантності до невизначеності, готовності до змін старшокласників. Зокрема виявлено, що життєстійкість має прямий сильний статистично значущий зв’язок (сила зв’язку дорівнює 0, 737, значущість 0,000) з пристрасністю, (сила зв’язку дорівнює 0,879, значущість 0,000) сміливістю, (сила зв’язку дорівнює 0,658, значущість 0,000) адаптивністю, а також (сила зв’язку дорівнює 0,778, значущість 0,008) толерантністю до двозначності. Також, визначено, що дівчата більш схильні до прояву толерантності до невизначеності та життєстійкості, аніж хлопці. Зокрема, вони виявляють більший рівень пристрасності та адаптивності, натомість хлопці мають вищий рівень впевненості, який допомагає їм долати відчуття невизначеності. Життєстійкість сприяє здатності людини справлятися з труднощами та викликами в житті, зокрема вона супроводжується проявом пристрасності, яка обумовлює внутрішню мотивацію та рішучість долати перешкоди у складних ситуаціях; проявом сміливості, яка формує здатність приймати важливі рішення і діяти незважаючи на страх; адаптивності, здатності швидко пристосовуватися до змін; а головне толерантності до двозначності. Вміння приймати невизначеність допомагає зберігати внутрішній спокій й приймати обдумані рішення, навіть коли ситуація є екстроемальною. Це значною мірою сприяє зменшенню стресу та покращенню емоційного благополуччя. У статті підкреслено, що розвиток життєстійкості може суттєво поліпшити загальний психологічний стан людини та її здатність справлятися з труднощами, зокрема невизначеністю майбутнього та мінливим сьогоденням.

ПЕРФОРМАТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ СТУДЕНТІВ ВИЩОЇ ШКОЛИ: ДО ПРОБЛЕМИ ПСИХОЛОГІЇ РОЗУМІННЯ

М. В. Карповець — 2024-12-03

У статті розкрито зміст перформативної діяльності студентів вищої школи у контексті психологічних процесів розуміння. Показано, що в перформативній теорії, віковій та когнітивній психології нема детального аналізу та емпіричної перевірки впливу перформативної діяльності студентів на розуміння. Психологія діяльності вказує на важливості діяльності як складника соціалізації, де університет слугує сприятливим середовищем для цього. Однак перформанс уможливлює більш активне й практичне втілення засвоєних знань, що приводить до розуміння як комплексного психологічного процесу, унаслідок якого відбувається формування людської особистості. Подана у статті інформація вказує на те, що виразною особливістю перформативної діяльності є не лише вивчення навчального матеріалу, але й осмислення власного «Я» та ідентичності, формування ціннісно-смислових орієнтирів, апробування професійної та соціокультурної ролі. У процесі перформативної діяльності студенти взаємодіють у рівній креативній площині, створюючи середовище довіри та взаємопідтримки. Це якісно відмінна модель освітньої діяльності, що не спрямована на отримання результатів та конкуренцію, а саморозвиток, соціальну взаємодію і творення нових знань. Зокрема когнітивний вимір перформативної діяльності уможливлює вихід за межі усталених пізнавальних схем і змістів, закладених у навчальній програмі. Цей процес відбувається завдяки імпровізації як основному елементові перформансу, що спрямований на процесуально-діяльнісну траєкторію навчання. Виявлено, що перформативна діяльність може сприяти системному розумінню поданого матеріалу, який вивчається в субʼєктно-субʼєктній площині взаємодії між викладачем і студентами, і власного «Я» як заданої моделі, здатної змінюватись і трансформуватись у перформативному дискурсі. Подальше упровадження перформативних методик може сприяти введенню нових дидактичних моделей у вищій школі з метою розширення й поглиблення психологічних процесів розуміння.

ПСИХОЛОГІЧНІ КОНТУРИ ВИВЧЕННЯ ФЕНОМЕНА ЖИТТЄСТІЙКОСТІ

Н. В. Назарук — 2024-12-03

У статті розглядається проблема життєстійкості особистості у сучасних складних умовах життєдіяльності. Життєстійкість розглядається як адаптаційний ресурс особистості. Вчені виділяють три групи чинників формування життєстійкості: індивідуальні, сімейні та чинники підтримки. Зарубіжні дослідники виділяють три моделі розвитку життєстійкості: компенсаторну, захисну та модель виклику. Структура життєстійкості складається з наступних компонентів: включеність, контроль та прийняття ризику. Включеність проявляється у зосередженості людини на подіях теперішнього життя, а не на минулому чи майбутньому. Контроль – це характеристика життєстійкості, яка виявляється у здатності людини контролювати життєві ситуації та впливати на них. Прийняття ризику – це готовність людини до ризику, адекватного реагування на зміни, реформи та трансформації у життєвих подіях. Виокремлюють п’ять компонентів у феноменологічному полі життєстійкості: висока адаптивність, впевненість у собі, незалежність, прагнення до досягнень, обмеженість контактів. Доведено, що стресові фактори переломлюються через вузли життєстійких переконань особистості. Виділяють п’ять механізмів подолання стресу за допомогою життєстійких переконань: фізіологічний, когнітивний, мотиваційний, соціально-психологічний та поведінковий. Ми трактуємо життєстійкість як особистісне утворення, яке є вродженою характеристикою, яка може розвиватися впродовж усього життя людини під впливом зовнішніх та внутрішніх чинників, які можуть бути як сприятливими, так і несприятливими. Можна запропонувати комплекс заходів розвитку життєстійкості особистості: долучення підлітків та юнаків до гуртків різного спрямування, де б вони виявляли стратегію подолання труднощів навчального характеру та вчилися виживати у конкурентному середовищі, психологічна робота з ціннісно-смисловою сферою особистості та розвитком рефлексивного мислення у стресових ситуаціях, розвиток комунікативних вмінь та навичок, формування паттернів та атитюдів саморегуляції емоційно-вольової сфери, навчання алгоритмам прийняття рішень та висловлення власних суджень, програвання конфліктних ситуації з метою знаходження оптимальних шляхів їх вирішення.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ СТРЕСУ У ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ В УМОВАХ ВІЙНИ

М. В. Хараджи — 2024-12-03

Стаття присвячена огляду психологічних особливостей прояву стресу у людей похилого віку в умовах війни. В умовах війни відбувається постійний вплив різноманітних факторів стресу на життя людей, що особливо небезпечно для людей похилого віку. Люди похилого віку характеризуються рядом психологічних характеристик, зокрема: зниження самооцінки, невпевненість у собі, невдоволення собою; побоювання самотності, смерті, безпорадність; похмурість, дратівливість, песимізм; зниження інтересу до нового; невпевненість у завтрашньому дні. У сукупності зазначене призводить формування нестійкої поведінки, схильності до роздратування, тривожності та страху. В умовах війни, ці відчуття актуалізуються і виступають стрес генними факторами для людей похилого віку. Війна і постійний стрес можуть загострювати хронічні захворювання і навіть спричиняти нові. Організм літніх людей швидше реагує на тривалий стрес відчуттям виснаження, постійної втоми та зниженням енергії. Самотність і безпорадність перед ситуацією часто призводять до депресії. Літнім людям важко пристосуватися до нових умов і знайти надію в ситуаціях невизначеності. Стрес може призвести до тимчасових когнітивних порушень, таких як забудькуватість або нездатність зосередитися. Літні люди можуть почуватися розгублено і втрачати відчуття часу, що посилюється в умовах війни, особливо в разі втрати звичного середовища. Через страх і тривогу багато хто з літніх людей може уникати навіть мінімального спілкування, щоб уникнути додаткового емоційного навантаження. З віком здатність самостійно справлятися зі стресом знижується, і люди похилого віку частіше потребують допомоги, стаючи залежними від підтримки близьких або доглядачів. З’ясовано, що до психологічних особливостей прояву стресу людьми похилого віку відносять: вираженість тривожних переживань, стресових відчуттів в соматичних, поведінкових та емоційних обставинах; підвищення рівня психологічного стресу; зниження рівня життєстійкості та здатності спиратися на власний життєвий досвід; невпевненість у власних силах справлятися зі стресом та втрата мотивації до його зниження.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ПСИХОСОМАТИЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ В ОСІБ ДОРОСЛОГО ВІКУ

В. А. Вінс — 2024-12-03

У статті теоретично та емпірично досліджено психологічні особливості прояву психосоматичних захворювань в осіб дорослого віку. Проаналізовано попередні дослідження у даній царині та наголошено на важливості подальших розробок. Подано визначення психосоматичних захворювань через властивість людського організму як системи. Наголошено на двоїстому характері психосоматичних захворювань, які проявляється на фізичному рівні людини, але причини її виникнення мають психоемоційну природу. Виділено основні психологічні характеристики та початкові симптоми психосоматичних захворювань, зокрема, емоційна напруга, стани хронічної тривожності, тривале відчуття душевного дискомфорту, емоційна лабільність, зниження настрою, плаксивість, надмірна чутливість, роздратованість, нав’язливі думки, зниження уваги, інсомнія тощо. За для визначення психологічних особливостей прояву психосоматичних захворювань в осіб дорослого віку було організовано та проведено емпіричне дослідження, в якому взяли участь 22 респонденти. За допомогою методики «Схема А. Вейна для виявлення ознак вегетативних порушень» виявлено 7 респондентів дорослого віку з симптомами психосоматичних захворювань. Для виявлення психологічних особливостей прояву психосоматичних захворювань застосовано такі психодіагностичні методики: «Методика самооцінки емоційних станів» (А. Уессман-Д. Рікс), «Госпітальна шкала тривоги і депресії» (А. Зігмонда, Р. Снайта), «Шкала оцінки якості життя» (О. Чабан). У результаті проведено емпіричного дослідження було доведено, що серед найпоширеніших психологічних особливостей психосоматичних хворих вирізняються такі: високий рівень тривожності та внутрішньої напруги, схильність до депресії, труднощі з вираженням та регуляцією емоцій, схильність до алекситимії, підвищена стресова реактивність, низький рівень стресостійкості, перфекціонізм, труднощі у встановленні та підтримці міжособистісних відносин тощо.

ВПЛИВ ДИТЯЧОЇ ПСИХОТРАВМИ НА РІВЕНЬ ТРИВОЖНОСТІ ПАЦІЄНТІВ З НЕВРОТИЧНИМИ РОЗЛАДАМИ

М. Я. Дзюбинська — 2024-12-03

Статтю присвячено вивченню впливу дитячих психотравм на рівень тривожності пацієнтів з невротичними розладами. Актуальність роботи підкреслена потребою вивчення та розуміння механізмів, за якими дитячий травмуючий досвід впливає на рівень тривожності особистості. Враховуючи поширеність таких розладів та їх вплив на якість життя, а також зростаючий інтерес до психологічних аспектів травматичних досвідів, дане дослідження є актуальним і спрямованим на практично значимі результати. У роботі здійснено аналіз теоретичних підходів до розуміння сутності поняття «психологічна травма», простежено сучасні тенденції досліджень та спроби дефініції цього феномену. Під психотравмою розуміється складна реакцією, яка виникає внаслідок негативних інтенсивних подій, перевищення можливостей індивіда та спричиняє значний душевний біль. Вона включає як зовнішні, так і внутрішні фактори, які можуть руйнувати захисні механізми. Одним з ключових детермінантів травмуючого досвіду є тип самої травми. Серед таких травм варто згадати фізичне насильство, сексуальне насильство, психологічне насильство або втрата близьких людей, які можуть мати різний вплив на психіку дитини та на її подальше психічне здоров’я. Емпіричне дослідження показало, що рівень дитячого травмуючого досвіду має суттєвий вплив на розвиток тривожності. За результатами методики АСЕ визначено, що особи з високим рівнем травматичного досвіду мають вищий ризик розвитку тривожних розладів, ніж ті, хто має помірний або низький рівень травматизації. Дані отримані за Шкалою тривожності Гамільтона підтвердила високий рівень тривожності у пацієнтів з невротичними розладами, які пережили травмуючий досвід у дитинстві. Визначено, що дитячі травматичні досвіди значно впливають на психічний стан та емоційну стійкість особистості. Розуміння детермінантів психотравм, а також врахування адаптивних механізмів подолання стресу є ключем до розробки ефективних програм психологічної підтримки та лікування для пацієнтів з невротичними розладами.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ У ПАЦІЄНТІВ, ХВОРИХ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ

М. А. Тітова — 2024-12-03

Стаття присвячена дослідженню психологічних особливостей емоційної сфери у пацієнтів, хворих на цукровий діабет, зокрема прояву базових емоцій, а також визначенню рівня тривожності та стресу, які часто виникають у відповідь на хронічне захворювання. Дослідження включало використання шкали диференціальних емоцій Ізарда, що дозволяє оцінити інтенсивність базових емоцій, шкали психологічного стресу PSM-25 для визначення загального рівня стресу, та шкали ситуативної і особистісної тривожності Спілбергера, яка є ефективним інструментом для виявлення якості тривожного реагування пацієнтів у різних ситуаціях. Для порівняння було відібрано дві групи: контрольну без хронічних захворювань та основну, що складалася з пацієнтів із діагностованим діабетом. Результати показали, що пацієнти з цукровим діабетом мають значно вищі показники тривожно-депресивних емоцій та гостро негативних емоцій, таких як страх, сором і відраза, у порівнянні з контрольною групою, де ці емоції були виражені на помірному рівні. Ці емоційні реакції пов’язані з постійним контролем рівня глюкози та необхідністю дотримання жорстких обмежень у харчуванні, що ускладнює повсякденне життя хворих і викликає відчуття хронічного стресу. Дослідження підтвердило важливість забезпечення психологічної підтримки для таких пацієнтів, оскільки хронічний стрес негативно впливає на їхнє емоційне благополуччя та якість життя. Високі показники ситуативної та особистісної тривожності, виявлені у хворих на діабет, вказують на вплив захворювання на психологічний стан та його здатність викликати стійке тривожне напруження. Отримані результати можуть стати основою для розробки індивідуальних програм психологічної допомоги, спрямованих на зниження рівня стресу, стабілізацію емоційного стану та поліпшення якості життя пацієнтів із діабетом.

ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ, ЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

О. М. Тиньков — 2024-12-03

Ця стаття узагальнювального характеру спрямована на аналіз знань сучасної нейропсихології, нейрофізіології. Розглянуто результати спільного дослідження міжнародної аудиторської фірми KPMG і університету Квінсленда (Австралія), присвяченого темі довіри до ШІ (довіра до штучного інтелекту). Показано проблеми, з якими стикаються розробники та дослідники ШІ, які можуть бути настільки складними, що їх неможливо алгоритмізувати за допомогою строгих математичних методів, а рішення не доступні. Розглянуто результати першого в Україні соціологічного дослідження «Штучний інтелект: український вимір» – ставлення населення до нових технологій, яке було проведено у вересні 2018 року з ініціативи інституту Горшеніна і групи компаній Everest методом інтерв’ю face-to-face. Розглянуто доповідь «Про етику робототехніки», Всесвітньої комісії ЮНЕСКО з етики наукових знань і технологій (КОМЕСТ), в якій були розроблені рамки для формулювання рекомендацій у сфері етики роботів з урахуванням відмінностей між детермінованими і когнітивними роботами. КОМЕСТ також надає низку конкретних рекомендацій щодо використання робототехніки, включаючи розробку етичного кодексу для розробників і застереження щодо розробки і використання автономних систем озброєнь. У статті розглянуто дослідження: «Довіра до штучного інтелекту: глобальне дослідження». У дослідженні проаналізовано довіру до використання ШІ, ставлення громадськості та очікування від управління ШІ в 17 країнах світу. Звіт за цим дослідженням містить вичерпну глобальну інформацію про довіру та сприйняття систем штучного інтелекту, що охоплює переваги та ризики штучного інтелекту, очікування громадськості, а також регулювання та управління у сфері штучного інтелекту. Він показує, як люди ставляться до використання ШІ у своїй роботі, наскільки широка громадськість обізнана про ШІ і як ставлення до ШІ змінюється з часом. Мета статті – здійснити аналіз актуальних питань пов’язаних з недоліками та загрозами впровадження ШІ.

МЕДИКО-ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ У СПОРТІ

В. І. Омельяненко — 2024-12-03

У статті показано можливість ефективного лікування неврозу у спортсменів з академічного парного веслування безпосередньо на тренуванні. Мета дослідження: Розробити методику лікування неврозу (МКБ-10: F48.0) для спортсменів, яку виконують під час тренування, використовуючи нову техніку академічного парного веслування й аутосугестію. Відомий прийом ефективного сугестивного впливу, під час якого необхідне відволікання уваги від проблеми. Для привернення уваги до будь-якої спортивної дії необхідно надати нову техніку, таку, яка б виявилася ефективнішою за ту, що застосовувалася раніше. Якщо розглядати спортивні заняття, то в них концентрація уваги на техніці спостерігається в період її вивчення. У тому разі, коли сформовано рефлекс, рухи здійснюються автоматично. Відволікання уваги від психотравми можливе, якщо з’являється будь-який інтерес до виконуваної дії. Для концентрації уваги на виконанні гребків запропоновано нову техніку, і тоді відволікання уваги від захворювання дасть змогу провести якісне лікувальне самонавіювання. Акцент робиться не на технічних здібностях тих, хто займається, а на психологічних лікувальних впливах. Результати. Графічно показано, що схрещування рукояток весел, на початку циклу веслування, збільшує силу тяги, що виникає на лопаті весла, а також зменшує дрейф і, як наслідок, зменшує занос весел, проводку і непродуктивність роботи. Це дає змогу раціонально використовувати фізичні сили, що дає можливість підвищити темп веслування і швидкість човна. Новизна цієї техніки під час її освоєння відволікає увагу від проблеми захворювання, що дає змогу успішно проводити лікувальне навіювання. Ефективність лікувального впливу пропонованого методу також пов’язана з почастішанням дихання, яке залежить від фізичних навантажень. Прискорене дихання супроводжується зниженням вуглекислого газу в крові, але якщо проводиться велике фізичне навантаження, то він заповнюється. Фізичне навантаження з частим диханням викликає медитативний стан, який може ліквідувати патологічні вогнища головного мозку, спричинені зривами нервової системи отриманими в період конфліктів або стресів.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПІДТРИМКА ДІТЕЙ ЗІ СЛУХОВИМИ ПОРУШЕННЯМИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Н. А. Суховієнко — 2024-12-03

У статті розкрито засади психолого-педагогічної підтримки дітей із слуховими порушеннями в умовах воєнного стану в Україні. Зазначено етапи обстеження слуху у дітей починаючи від перших днів життя, а також окреслено цілі слухової допомоги, якщо виявлено порушення слуху. Наведено різні аспекти сприймання дитини, які важливо розвивати при порушеннях слуху. Перелічено ряд корекційних заходів, що необхідно включати в освітній процес для дітей із порушеннями слуху. Визначено, що психологічна підтримка дитини із порушеннями слуху допомагає бути включеною у соціальній простір і вести комунікацію із іншими людьми, а отже, відчувати себе активною одиницею суспільства. Встановлено, що окрім постійного стресу та важкого емоційного стану через війну в Україні, у дітей із порушеннями слуху значно погіршився рівень життя. Наведено специфічні труднощі, з якими зіштовхнулися діти із порушеннями слуху під час війни: технічні, сенсорні, мовленнєвими, соціальними. Визначено, що важливу роль в психологічній підтримці дітей в умовах війни відіграють батьки, які психічно стабілізувалися. Визначено нові проблеми, зумовлені воєнним станом, які вирішують фахівці в процесі допомоги дітям із порушеннями слуху. Проаналізовано сучасні підходи українських науковців в темі розробки психологічно-педагогічної допомоги дітям. Розроблено критерії ефективності психологічної допомоги дітям з порушеннями слуху під час воєнних дій: зниження тривожності; вирівнювання емоційного стану, відсутність різких коливань; повернення прогресу дитини до останнього рівня, в разі якщо був регрес в інтелектуальному чи слуховому розвитку під час повномасштабного вторгнення; дитини менше виражає негативних сценаріїв чи негативних тем (про смерть, війну, розлуку, руйнування); позитивна динаміка сну та харчування; суб’єктивно дитина виглядає більш щасливою.

ВПЛИВ БІОСУГЕСТИВНОЇ ТЕРАПІЇ НА ЗНИЖЕННЯ СИМПТОМІВ ТРИВОЖНИХ РОЗЛАДІВ

Н. В. Чорна — 2024-12-03

У статті проаналізовано вплив біосугестивної терапії на симптоми тривожних розладів. Розглянуто, що тривожні розлади є серйозними психопатологічними станами, які значно погіршують якість життя і викликають глибоке страждання у тих, хто їх переживає. Важливо визначено, що діагностика цих розладів ускладнена їх симптоматичною подібністю до інших психічних та соматичних захворювань. З’ясовно, що тривога, хоч і є фундаментальною емоцією, при патологічному підвищенні може перерости в серйозний психічний розлад. Обгрунтовано, що без адекватної діагностики та лікування, тривожні розлади можуть призвести до істотного зниження інтелектуальної та фізичної працездатності, а також сприяти розвитку серйозних депресивних станів і навіть серцево-судинних та нейродегенеративних захворювань. Детально розглянуто класифікацію тривожних розладів на первинні, що мають генетичну основу, і вторинні, які асоційовані зі стресами чи хронічними захворюваннями. Продемонстровано специфіку симптомів тривожності, які залежать від підтипу розладу. Особливу увагу приділено біосугестивній терапії як інноваційному методу лікування, що інтегрує вербальне та невербальне навіювання в стані легкого трансу. Підкреслено, що біосугестивна терапія дозволяє трансформувати негативні психологічні шаблони у позитивні, забезпечуючи покращення самопочуття і відновлення психологічної рівноваги пацієнтів. Зазначено, що метод є високоефективним, з реакцією близько 92–95% пацієнтів, що позитивно відгукуються на лікування, і може застосовуватися як в індивідуальних, так і в групових форматах. Сформовано висновки, що БСТ може використовуватися як допоміжний або альтернативний метод у комплексному лікуванні тривожних розладів, її інтегративний підхід сприяє об’єднанню різних психотерапевтичних технік для досягнення максимального ефекту лікування.

ГОТОВНІСТЬ СУЧАСНОЇ МОЛОДІ ДО ВСТУПУ У ЦИВІЛЬНИЙ ШЛЮБ: ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ

О. С. Адамова — 2024-12-03

В статті здійснено аналіз психологічних особливостей вступу молоді у цивільний шлюб, проаналізовано теоретичну базу та проведено емпіричне дослідження. Зроблено висновок, що вибір молодими людьми форми шлюбу (неформальний або офіційний) пов’язаний з впливом різних факторів: а) соціальних, які включають економічні фактори, що діють на рівні суспільства такі як: лібералізація громадської думки, тривалий період навчання та кар’єри зростання, економічна нестабільність в країні, заборона або труднощі розлучення, економічна незалежність жінки, технічний прогрес, місце проживання, освіта та ін.; б) соціально-психологічні, які обумовлені зміною статевої моралі, дозволеністю дошлюбних статевих стосунків; домінування подружніх цінностей над цінностями батьківства та спорідненості, орієнтація на позасімейні цінності. Встанволено, що неформальні молодіжні об’єднання неоднорідні і різноманітні залежно від мотивів вступу в дошлюбну спільність і функцій, які здійснюють спеціальні «експериментальні» спілки; неофіційні шлюби молодих людей менш тривалі, швидше розпадаються і частіше, ніж офіційні. В результаті проведеного емпіричного дослідження психологічних портретів партнерів в молодіжному офіційному/ неофіційному шлюбі, особливості конфліктів у офіційний/неофіційний шлюб, встановлено: 1) партнери, які перебувають у неофіційних взаєминах спільного проживання характеризуються не високим рівнем відданості; при цьому самоспрямованість, демонстративність і всемогутність тенденція значно більша для подружжя, яке перебуває в офіційному шлюбі; 2) чоловіки, які перебувають у неофіційному шлюбі, характеризуюся досить консервативними поглядами, будучи вельми обережними у своїх діях і прийняті рішення, щодо вступу в шлюб лише із партнером перевіреним часом; жінки, які перебувають у відносинах спільного проживання, проявляють риси певної радикальності, готовності до експериментів, відкритості та лояльності до побутових незручностей та шляхів вираження свого партнера, натомість партнери в офіційному шлюбі мають високу самооцінку, значно вище ніж жінки, при неофіційному шлюбі – чоловіки, ці чоловіки мають певний рівень агресії він також значно вищий порівняно з чоловіками, які в офіційному шлюбі.

ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСОБИ ПРОФДІАГНОСТИКИ ПРОФЕСІЙНО ВАЖЛИВИХ ЯКОСТЕЙ ПРАЦІВНИКІВ

І. М. Чорна — 2024-12-03

У статті проаналізовано основні теоретичні підходи до проблеми профвідбору. Обґрунтовано проблему профвідбору та його значення у забезпеченні якості роботи працівників мережі маркетів. Здійснено ґрунтовний аналіз та систематизацію наукової літератури по проблемі профдіагностики професійно важливих якостей. Розкрито основні психологічні підходи до проблеми професійного самовизначення та профвідбору. Здійснено психологічний аналіз структури та особливостей професійної діяльності працівників торгової мережі. Розкрито особливості профдіагностики як засобу оцінки професійних якостей працівників на професійну відповідність вимогам професіограми та посадової інструкції працівника відповідної галузі. Здійснено теоретичне обґрунтування та розкрито механізми діагностики рівня сформованості професійно важливих якостей працівників торгових мереж. Розкрито методологію організації дослідження профвідповідності касирів торгового залу мережі маркетів. Методом експертної оцінки встановлено основні професійно важливі якості касира торгового залу. Обґрунтовано структуру профдіагностичного комплексу для діагностики рівня профвідповідності касирів торгового залу мережі маркетів. У відповідності до структури професійної діяльності, посадових обов’язків та встановлених професійно важливих якостей касира торгового залу, підібрано комплекс відповідних методик для діагностики рівня сформованості професійно важливих якостей. Розроблено систему уніфікації результатів методик, які увійшли до структури профдіагностичного комплексу. За допомогою профдіагностичного комплексу здійснено емпіричне дослідження профвідповідності касирів торгового залу мережі маркетів. За допомогою рейтингування, встановлено рівень профвідповідності працівника вимогам. Розроблений нами профдіагностичний комплекс можна застосовувати в роботі кар’єрних радників, психологів профорієнтологів центру зайнятості, HR компаній торгових мереж.