Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія

АНАЛІЗ ВИКЛИКІВ ЗАДОВОЛЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ПОТРЕБ СТУДЕНТІВ ПІД ЧАС ОНЛАЙН-НАВЧАННЯ

Н. Ю. Волянюк, Є. О. Тішунін — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено теоретичний аналіз реальних та потенційних викликів задоволення актуальних потреб здобувачів вищої освіти в умовах онлайн-навчання. У роботі розглядаються сутність і взаємозв’язок понять «мотив» та «мотивація». Мотив визначається як внутрішнє спонукання, що формує спрямованість поведінки особистості під впливом зовнішніх факторів. У процесі індивідуального розвитку мотиви стають стійкими оцінювальними диспозиціями, що різняться за змістом, спрямованістю, структурною організацією, глибиною усвідомлення та стабільністю.Окрему увагу приділено аналізу мотивації як складної системи, що складається з взаємопов’язаних елементів.Мотивація має процесуальну динаміку, що проявляється в мотиваційних циклах, станах і послідовностях. Як рушійна сила особистості, вона інтегрована в ширшу систему діяльності, де афективні та когнітивні процеси перебувають у взаємній опосередкованості, формуючи функціональну єдність, яка регулює поведінкову активність, спрямовану на досягнення цілей і реалізацію потреб. Аналітичною рамкою дослідження обрана теорія самодетермінації, відповідно до якої ступінь активності особистості визначається задоволенням трьох базових потреб: автономії, компетентності та афіліації. Результати теоретичного дослідження показали, що онлайн-середовище створює значні виклики для мотиваційної сфери здобувачів освіти. Найбільш уразливою серед психологічних потреб виявляється афіліативна потреба, оскільки обмежені можливості для безпосереднього міжособистісного спілкування, зниження рівня групової взаємодії та глибоких соціальних контактів суттєво ускладнюють формування відчуття приналежності до групи. Широкий рівень автономії в онлайн-навчанні за відсутності належних умінь саморегуляції та контролю власної діяльності, може мати контрпродуктивний ефект. Надмірна свобода без достатнього розвитку самоконтролю часто призводить до хаотичної організації роботи та посилює прокрастинацію. З’ясовано, що відсутність навичок пріоритизації й ефективного тайм-менеджменту веде до неструктурованості в учбовій діяльності; дефіцит самоконтролю ускладнює моніторинг прогресу й корекцію помилок; низька рефлексивність обмежує вибір гнучких стратегій у відповідь на труднощі. Виявлено, що змішаний формат навчання більшою мірою забезпечує задоволення базових психологічних потреб студентів, зокрема автономії, компетентності та соціальної приналежності.

ПСИХІЧНІ НАСЛІДКИ ВІЙНИ ДЛЯ ДОРОСЛОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ: СПЕКТР РОЗЛАДІВ ТА ВИКЛИКИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ

О. Р. Завадська — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

Мета дослідження: Систематизувати наукові дані щодо психічних наслідків війни для дорослого населення України та визначити основні виклики у наданні психологічної допомоги постраждалим.Методи дослідження: Теоретичний аналіз, систематизація та узагальнення наукових публікацій, присвячених психічному здоров’ю населення в умовах війни; аналіз статистичних даних Міністерства охорони здоров’я України та міжнародних організацій; Результати дослідження: Виявлено, що війна в Україні спричинила широкий спектр психічних розладів серед дорослого населення. Найпоширенішими є посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), що діагностується у 15–30% осіб із зони бойових дій; тривожні розлади (20–40% населення); депресивні розлади (18–32%); адаптаційні розлади; соматоформні розлади; зловживання психоактивними речовинами. Виокремлено групи підвищеного ризику: комбатанти (35–45% з ПТСР), внутрішньо переміщені особи (ВПО) (22–38% з тривожно-депресивними розладами), цивільні особи з окупованих територій (18–30%), родини загиблих та зниклих безвісти (до 50% з ускладненим горем), медичні працівники (синдром емоційного вигорання у 40-60%). Визначено основні виклики психологічної допомоги: недостатня кількість кваліфікованих фахівців; стигматизація психічних розладів; географічна недоступність послуг; відсутність єдиних протоколів; брак культурно-адаптованих методик; недостатнє фінансування. Висновки: Війна в Україні створила безпрецедентну психологічну кризу, що вимагає системного підходу до організації психологічної та психіатричної допомоги. Необхідна розробка національної стратегії психічного здоров’я, підготовка фахівців за доказовими протоколами (КПТ, EMDR), створення багаторівневої системи допомоги, інтеграція психосоціальної підтримки на рівні громад. Перспективи подальших досліджень включають лонгітюдні дослідження динаміки психічних розладів, розробку валідизованих україномовних діагностичних інструментів, вивчення міжгенераційної передачі травми.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНОЇ САМОРЕГУЛЯЦІЇ ПРАКТИЧНИХ ПСИХОЛОГІВ В УМОВАХ ВОЄННОГО ЧАСУ ЯК СКЛАДОВОЇ ЇХ ПРОФЕСІЙНОГО ЗДОРОВ’Я

Л. Д. Коняєва, І. А. Миронюк — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті представлені результати теоретико-емпіричного дослідження психологічних особливостей емоційної саморегуляції практичних психологів в умовах воєнного часу як важливої складової їх професійного здоров’я. Актуальність вивчення даної проблеми загострюється під час воєнного стану в Україні через значне збільшення попиту на психологічну допомогу населенню з психотравмівним досвідом, що підвищує ризик професійного вигорання фахівців, що надають її. З’ясовано, що професійне здоров’я психологів включає наявність емоційної стійкості та здатності до саморегуляції, особливо у кризових умовах воєнного часу, а розвиток навичок емоційної саморегуляції у психологів сприяє відновленню їх психологічної рівноваги, адаптаційних можливостей в умовах довготривалого стресу, збереженню їх професійного здоров’я та професійної ефективності. Емпіричним шляхом виявлено, що у більшості практичних психологів показники свідомо-вольового та свідомо-смислового рівнів емоційної саморегуляції сягали середнього рівня, що свідчить про збалансоване використання ними вольових і когнітивних процесів для регуляції свого емоційного стану в різних ситуаціях. Найбільш розвиненими у них виявились емоційна обізнаність, емпатія та розпізнавання емоцій інших людей. Проте, у значної частини фахівців знижена здатність до свідомого управління своїми емоціями, в тому числі і за допомогою вольових зусиль, а також спостерігається надмірне використання захисних механізмів, що свідчить про їх психоемоційну перевантаженість, перенапруження їх адаптаційних механізмів в кризових умовах воєнного часу, а отже і про порушення їх професійного здоров’я.Тому, перспективу подальших досліджень ми вбачаємо у розробці та впровадженні програм групової супервізійної підтримки для збереження професійного здоров’я практичних психологів на основі вдосконалення їхньої емоційної саморегуляції.

ШКАЛА ВИМІРЮВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГНУЧКОСТІ (PSY-FLEX): АДАПТАЦІЯ ТА ПСИХОМЕТРИЧНА ОЦІНКА

В. А. Косяк, Д. Г. Лавриненко — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

Психологічна гнучкість – одне з ключових понять у сучасній психології, що відображає здатність особистості адаптуватися до змін, ефективно справлятися з труднощами та зберігати психологічний добробут в умовах невизначеності. Особливої актуальності дослідження психологічної гнучкості набувають у контексті сучасних соціальних, економічних та воєнних викликів, які переживає українське суспільство. Метою дослідження було здійснення українськомовної адаптації Шкали вимірювання психологічної гнучкості «PSY-FLEX» (Е.Т. Глостер, В.-Дж. Блок, Є. Клотше, Ж. Вільянуєва та ін.) та її психометрична оцінка. Процедура адаптації включала прямий і зворотний переклад, лінгвістичне узгодження та соціокультурну адаптацію тверджень. Емпірична перевірка здійснювалася у два етапи. На першому було опитано 198 респондентів, дані яких використано для аналізу дискримінативності тверджень, внутрішньої узгодженості, факторної структури та валідності шкали. Другий етап включав 74 учасники тієї ж вибірки, які повторно проходили опитування через пів року. Це дало змогу перевірити ретестову надійність та стабільність показників у часі. Фінальна однофакторна ЕФА-модель українськомовної версії Psy-Flex із шести тверджень пояснила 52,1% дисперсії, що підтвердило домінування єдиного латентного фактора психологічної гнучкості. КФА-модель продемонструвала прийнятні індекси відповідності (CFI=0,964; TLI=0,940; SRMR=0,037; RMSEA=0,068), а показники внутрішньої узгодженості (α=0,759; ω=0,762) та ретестова кореляція (ρ=0,881; p<0,001) засвідчили надійність та часову стабільність інструмента. Конвергентна та дивергентна валідність підтверджені значущими зв’язками з показниками психологічної гнучкості та негнучкості за MPFI і AAQ-II, а результати на вибірці зі 198 респондентів дали змогу обґрунтувати наближеність розподілу до нормального та побудувати параметричні тестові норми для практичного використання українськомовної версії Psy-Flex.

CASHFLOW ЯК ЕКЗИСТЕНЦІЙНИЙ ПРОСТІР ВИБОРУ

О. Є. Самара, М. Г. Далакова — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена інноваційному міждисциплінарному дослідженню настільної гри CashFlow як екзистенційного простору, що моделює реальні фінансові вибори в умовах психологічної безпеки та рефлексії. На відміну від традиційних підходів, які розглядають фінансову поведінку крізь призму раціональних економічних моделей, автори обґрунтовують, що грошові рішення є насамперед проявом глибинних смисложиттєвих орієнтацій, неусвідомлених грошових сценаріїв (money scripts) та особистісної структури.Емпіричне пілотажне дослідження (N=18, середній вік 34,2 роки, 100% з вищою освітою) комбінує кількісні методи (кореляційний аналіз Спірмена, психометричні тести) та якісний феноменологічний аналіз. Ключові знаходження демонструють: (1) сильний негативний зв’язок між смисложиттєвими орієнтаціями (PIL) та уникненням грошей (ρ = –0,47); (2) позитивну кореляцію сенсу життя з конструктивним копінгом і плануванням (ρ = +0,39); (3) відповідність домінуючих психотипів (за Н. МакВільямс) до специфічних грошових сценаріїв – так, нарцисичний тип демонструє найвищі показники за шкалами «Статус» та «Поклоніння», тоді як шизоїдний тип виявляє максимальне уникнення.Якісний аналіз 18 інсайтів розкриває чотири ключові теми трансформації: переосмислення страхів та ризиків (40%), розвиток відповідальності й рефлексії (30%), переоцінка боргів як фінансового інструменту (26%), усвідомлення автоматичних патернів поведінки (25%). Дослідження виявило унікальний феномен «екзистенційної гри», де гравці не лише тестують фінансові стратегії, але й активізують метакогніцію та переживають трансформацію базових переконань про гроші в реальному часі.Практичне значення полягає в розробці нового класу психотерапевтичних та коучингових інтервенцій для роботи з грошовими сценаріями в умовах екзистенційної невизначеності, особливо актуально під час кризових ситуацій (військові, переселенці, люди в стресовому середовищі). Стаття доводить, що екзистенційний смисл виступає психологічним буфером, який знижує вплив дезадаптивних фінансових патернів та сприяє розвитку автентичності та життєстійкості.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ ФАХІВЦІВ ІНТЕРНЕТ-РЕКЛАМИ

Н. Ф. Шевченко, О. В. Орел, Л. М. Орел — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

В статті представлено результати емпіричного дослідження особливостей прояву творчого потенціалу та його психологічних чинників у фахівців інтернет-реклами. Актуальність дослідження визначається швидкими змінами в соціальному, економічному та технологічному середовищі, що потребують від фахівців здатності генерувати нові ідеї та впроваджувати інноваційні рішення. Особливо важливим є вивчення творчого потенціалу фахівців інтернет-реклами, де креативність і адаптивність визначають ефективність кампаній і конкурентоспроможність у динамічному цифровому середовищі. Творчий потенціал визначено як інтегративне психічне утворення, структура якого визначається поєднанням когнітивного, мотиваційного та діяльнісного компонентів. Обґрунтовано комплекс психологічних чинників розвитку творчого потенціалу фахівців інтернет-реклами, до яких віднесено: пізнавальну допитливість, високий рівень когнітивної складності, мотивацію досягнення успіху, готовність до ризику. Результати дослідження засвідчили переважання середнього рівня розвитку творчого потенціалу серед респондентів, що вказує на наявність базових особистісних якостей, сприятливих для креативності, але ще не повністю реалізований потенціал. Результати дослідження показали середній рівень когнітивної допитливості, що свідчить про загальну зацікавленість без глибокого самостійного пізнання; високі показники за шкалами «Уява» і «Складність» вказують на творче мислення та здатність долати інтелектуальні труднощі; чоловіки проявляють вищу готовність до ризику, що свідчить про ініціативність і незалежність, тоді як жінки – більшу обережність. Аналіз результатів показав переважання середнього рівня мотивації досягнення успіху, що свідчить про достатнє прагнення до цілей, наполегливість і психологічну стійкість більшості респондентів. Результати кореляційного аналізу показали, що виділені чинники мають статистично значущі позитивні кореляції з творчим потенціалом, що підкреслює їхню важливу роль у формуванні та розвитку творчих здібностей фахівців інтернет-реклами. Отримані дані дозволили підтвердити висунуте припущення.

ЕМОЦІЙНА РЕГУЛЯЦІЯ, МІЖОСОБИСТІСНІ ВІДНОСИНИ ТА АДАПТАЦІЯ В ПЕРІОД РАННЬОЇ ДОРОСЛОСТІ

Д. О. Бігунов — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

Період ранньої дорослості, який зазвичай охоплює вік від 18 до 25 років, становить критичну фазу психологічного та соціального розвитку, що характеризується пошуком ідентичності, нестабільністю та зростанням автономії. У цей перехідний етап від підлітковості до зрілої дорослості особи стикаються зі значними емоційними, міжособистісними та контекстуальними викликами, які вимагають розвинених саморегуляційних здібностей. У статті розглядається роль емоційного інтелекту – зокрема емоційної регуляції – у забезпеченні адаптації, резильєнтності та міжособистісної компетентності в період ранньої дорослості. Спираючись на теоретичні моделі емоційного інтелекту та емоційної регуляції, роботу присвячено розумінню емоційної регуляції як багатовимірного процесу, що включає внутрішньоособистісні, міжособистісні та контекстуальні складові. Ці здатності дають змогу індивідам керувати власними емоційними станами, регулювати емоції у соціальних взаємодіях та пристосовуватися до нових середовищ, таких як заклади освіти, робочі колективи чи інтимні стосунки. Наявні емпіричні дані свідчать, що високий рівень емоційного інтелекту пов’язаний із кращим психологічним благополуччям, нижчим рівнем стресу й тривоги, вищою якістю міжособистісних стосунків та ефективнішою професійною адаптацією.У статті також аналізується, як емоційно зрілі стратегії подолання труднощів – такі як когнітивна переоцінка, емпатія та пошук соціальної підтримки – сприяють розвитку резильєнтності та посттравматичного зростання. В освітньому та організаційному контекстах програми розвитку емоційного інтелекту, практики усвідомленості та соціально-емоційного навчання розглядаються як ефективні інтервенції, що покращують саморегуляцію та підтримують психічне здоров’я. Поєднання розвитку та емоційних підходів дозволяє розглядати емоційний інтелект як захисний чинник і водночас як ресурс розвитку в період переходу до дорослості, який допомагає молодим людям перетворювати нестабільність на зростання та долати складнощі сучасного життя з адаптивністю, емпатією й емоційною врівноваженістю.

ПСИХОЛОГІЧНА ПРОГРАМА РОЗВИТКУ ВНУТРІШНЬОЇ МОТИВАЦІЇ ДО ПРОФЕСІЙНОГО САМОЗРОСТАННЯ У СТУДЕНТІВ

Т. М. Булгакова, Л. А. Терещенко — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті представлено комплексну психологічну програму розвитку внутрішньої мотивації до професійного самозростання у студентів закладів вищої освіти, побудовану на інтеграції положень теорії самодетермінації, концепції професійного становлення, особистісно-орієнтованого підходу та сучасних моделей кар’єрного розвитку молоді. Розглядаються теоретичні засади формування внутрішньої мотивації, її роль у професіогенезі студента та ключові чинники, що забезпечують якісні зміни у навчально-професійній діяльності. Підкреслюється, що внутрішня мотивація виступає фундаментальною умовою стійкої навчальної активності, відповідального вибору професійної траєкторії, формування суб’єктності, рефлексивності та здатності до саморегуляції.Запропонована програма складається з чотирьох взаємодоповнювальних модулів: мотиваційно-рефлексивного, ціннісно-смислового, автономно-діяльнісного та ресурсно-кар’єрного. Кожен модуль містить структуровані практичні заняття з використанням технік саморефлексії, групової дискусії, символдрами, кар’єрного коучингу, технік розвитку автономії та підвищення самоефективності. Зміст програми спрямований на формування усвідомлених професійних цілей, підвищення компетентності, розвиток відчуття автономії у навчальній діяльності, вирізнення особистих професійних цінностей, інтеграцію мотиваційних та емоційно-особистісних ресурсів. Програма розрахована на 18 годин групової роботи й може бути впроваджена в освітньому середовищі ЗВО як форма психолого-педагогічного супроводу професійного розвитку студентів. Висвітлено психологічні передумови, що зумовлюють ефективність впливу програми: підтримка базових потреб автономії, компетентності й взаємопов’язаності, формування внутрішніх смислів навчання, розвиток рефлексивних механізмів і навичок самокерування професійним шляхом. Отримані теоретичні та практичні висновки підкреслюють значущість розробленої програми як сучасного засобу активізації внутрішньої мотивації студентської молоді в умовах високої мінливості освітнього та професійного середовища.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СТАВЛЕННЯ НОРМОТИПОВИХ ОДНОЛІТКІВ ДО ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

В. А. Вінс, О. В. Гущенко — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджуються чинники, що впливають на ставлення нормотипових підлітків до однолітків з особливими освітніми потребами в умовах інклюзивного навчання. Аналізується поняття «ставлення» як багатовимірного психічного утворення, що включає когнітивні, емоційні та поведінкові компоненти, а також взаємодіє із соціально-психологічним і культурним середовищем. Розглянуто основні детермінанти ставлення підлітків: особистісні характеристики (емпатія, толерантність, самооцінка, когнітивна гнучкість, попередній досвід взаємодії), соціально-психологічне середовище класу (групові норми, соціальна ідентичність, роль лідерів, дружні взаємини, культура взаємодії), освітнє середовище (педагогічна компетентність, політика інклюзії, наявність ресурсів, психологічний супровід), сімейні установки і культурно-суспільні фактори (стереотипи, медіаобрази, рівень стигматизації, розвиток інклюзивної культури в громаді). Емпіричне дослідження включало опитування батьків (23 особи) і підлітків (25 осіб), що дозволило виявити позитивні тенденції у ставленні школярів до однолітків з особливими освітніми потребами, а також проблемні аспекти, пов’язані з комунікацією, недостатньою інформацією і педагогічною підтримкою. Результати засвідчили, що більшість підлітків демонструє прийняття і відкритість до взаємодії, проте близько третини відчувають невпевненість у спілкуванні та потребують додаткової підтримки. Батьки переважно позитивно оцінюють інклюзивне навчання, визнаючи його вплив на розвиток соціальних навичок дітей, водночас наголошують на необхідності підвищення кваліфікації педагогів і розширення психологічного супроводу. На основі результатів розроблено методичні рекомендації для педагогів, спрямовані на формування толерантності, емпатії і соціально-психологічної компетентності учнів у інклюзивному класі через інтерактивні методи, кооперативне навчання та партнерську взаємодію з батьками.

ФОРМУВАННЯ БЕЗПЕЧНОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ЧЕРЕЗ РОЗВИТОК СТРЕСОСТІЙКОСТІ ОСВІТЯН В УМОВАХ ВІЙНИ

Г. М. Даниленко, О. О. Щербакова, Л. В. Кондрацька — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена теоретичному та емпіричному аналізу особливостей формування безпечного освітнього середовища в умовах воєнного стану з акцентом на розвиток стресостійкості освітян. Актуальність дослідження зумовлена зростанням уваги до забезпечення комплексної безпеки в освітніх закладах у контексті соціальних викликів, спричинених пандемією Covid-19 та повномасштабною війною. Підвищення рівня психологічної напруги серед учасників освітнього процесу, зростання частоти кризових ситуацій та ускладнення умов організації освітнього середовища актуалізують потребу у впровадженні ефективних превентивних заходів і захисних механізмів.Метою статті є виявлення особливостей формування безпечного освітнього середовища через розвиток стресостійкості освітян в умовах війни. Представлено дані діагностичного дослідження, проведеного за шкалою резильєнтності Коннора–Девідсона (CD-RISC-10) та критеріями скринінгу посттравматичного стресового розладу.Встановлено наявність середніх і високих кореляційних зв’язків між показниками резильєнтності, а також слабкий зворотний зв’язок між рівнем стресостійкості та симптомами ПТСР. Зроблено висновок, що навіть педагоги із середнім та високим рівнем резильєнтності можуть демонструвати ознаки посттравматичних реакцій, що підсилює значення спеціалізованої психопрофілактичної підготовки.Підкреслено важливість професійної готовності педагогів до створення психологічно безпечного середовища, зокрема розвитку навичок емоційної саморегуляції, формування ресурсності та оволодіння технологіями психосоціальної підтримки. Обґрунтовано доцільність включення у програми підвищення кваліфікації спеціальних модулів, спрямованих на формування компетентностей у сфері безпеки освітнього середовища. Зроблено висновок, що комплексний підхід до забезпечення психосоціальної підтримки та розвитку стресостійкості освітян є ключовою умовою функціонування сучасної системи освіти в умовах війни.

ТРАЄКТОРІЯ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ ПІСЛЯ ВТРАТИ

О. О. Когут — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті представлено практичні психологічні надбання в роботі із втратою. Війна в Україні породила важкі наслідки переживання такої травматичної ситуації для багатьох матерів і жінок, які так і не дочекалися повернення із фронту своїх близьких. Горювання є однією із найскладніших тем у відновленні. У статті надано обгрунтування результатів емпіричного дослідження формувального експерименту на основі реабілітаційного проекту «Відновлення під час війни». Вибірку досліджуваних представили жінки, які знаходяться в гострій (до шести місяців після втрати) та ускладненій (рік після втрати) фазі переживання горя. Запропонована психотерапевтична програма спрямована на стабілізацію емоційного стану учасників, профілактику розвитку ПТСР та КПТСР, ускладненого горювання. Обґрунтовано припущення про те, що надана програма реабілітації родинам із втратою сприятиме їх відновленню, зменшенню показників посттравматичного стресового розладу, тривожності та депресії. Втрата розглядається нами як психологічна травма. І методи діагностики клінічних показників є підтвердженням правильного підходу у розумінні втрати. В рисунках представлено графіки динаміки покращення стану протягом 21 дня реабілітації. Описано методики поетапного впровадження підтримуючих та психотерапевтичних заходів. Метою відновлення після втрати під час війни є надання необхідних психологічних інтервенцій на основі системно-інтегративного підходу, який поєднує тілесні та ментальні практики.У статті представлені результати емпіричного дослідження стану жінок, які пережили втрату та формують подальшу траєкторію життя. Представлено узагальнення психологічних запитів, з якими психологи працюють для відновлення стану учасниць проекту. Описано дієві методи інтервенції психологів для учасниць проекту «Відновлення під час війни». Надано клінічні показники стану здоров’я жінок до та після відновлення, що відображено в графіках та таблицях. Подальші перспективи нашого дослідження вбачаємо у розробці інструментів у роботі з втратою.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ ДОПОМОГИ ПЕРШОКУРСНИКАМ ВИЩИХ ВІЙСЬКОВИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ У ПРОХОДЖЕННІ АДАПТАЦІЙНОГО ПЕРІОДУ

Л. Т. Музичко, І. М. Гузенко, О. І. Чаган — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті представлено розгорнутий психолого-педагогічний аналіз факторів і механізмів, що забезпечують успішне проходження адаптаційного періоду першокурсниками вищого військового навчального закладу. Розкрито змістові особливості процесу адаптації курсантів, який характеризується поєднанням інтенсивного професійно зорієнтованого навчання, включенням у військово-організаційні структури, засвоєнням норм статутної поведінки та необхідністю швидкого пристосування до умов жорсткої регламентації життєдіяльності. Підкреслено, що комплексність психофізіологічних вимог та специфіка середовища військової освіти істотно модифікують процес адаптації порівняно з цивільними закладами вищої освіти.Визначено ключові детермінанти, які впливають на динаміку адаптаційних процесів, зокрема мотиваційно-ціннісні орієнтації курсантів, особливості їх емоційно-вольової саморегуляції, рівень розвитку комунікативних навичок, забезпеченість соціальної підтримки та якість педагогічного супроводу з боку викладачів, кураторів і психологів.Окрему увагу приділено ролі індивідуально-психологічних характеристик у спроможності першокурсників ефективно долати стресогенні фактори військового середовища.Обґрунтовано напрями психолого-педагогічної підтримки, спрямованої на оптимізацію процесу адаптації, серед яких виокремлено формування адаптивних компетентностей, розвиток стресостійкості, зміцнення внутрішньої мотивації, організацію систематичної консультативної роботи та впровадження тренінгових технологій. Підкреслено значущість застосування програм наставництва, командоутворювальних практик, а також заходів, орієнтованих на профілактику емоційного виснаження та підтримку психічного благополуччя курсантів.Зазначено, що ефективність адаптації істотно зростає за умов функціонування цілісної та скоординованої системи психолого-педагогічного супроводу, яка поєднує діагностичний, корекційно-розвивальний, освітній і виховний компоненти. Акцентовано на важливості формування згуртованого курсантського колективу, забезпечення позитивного соціально-психологічного клімату, розвитку взаємопідтримки й конструктивної міжособистісної взаємодії.Отримані результати визначають перспективи вдосконалення освітнього процесу у ВВНЗ шляхом підвищення ефективності адаптації першокурсників та створення сприятливих умов для їх професійного й особистісного становлення.

ПРОЄКТНІ ТЕХНОЛОГІЇ (PROJECT-BASED LEARNING) ЯК ІНСТРУМЕНТ ФОРМУВАННЯ КРЕАТИВНОСТІ ТА САМОСТІЙНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ

Н. В. Партико, Юй Цао — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена теоретичному обґрунтуванні потенціал проєктних технологій як інструменту формування креативності та самостійності здобувачів вищої освіти в процесі їх фахової підготовки. Методологічну основу становлять компетентнісний, діяльнісний і конструктивістський підходи в поєднанні з ідеями теорії творчості та саморегульованого навчання. Використано аналіз, синтез, порівняння й систематизацію наукових джерел, змістовно-структурний аналіз моделей проєктного навчання, узагальнення результатів сучасних теоретичних та практико орієнтованих досліджень, а також критичний огляд чинників, що впливають на ефективність проєктної діяльності у вищій школі. Результати дослідження. Уточнено зміст поняття «проєктні технології» як форми організації навчання, що поєднує інтелектуальну й практичну активність здобувачів, базується на їхній внутрішній мотивації та націлена на створення значущого освітнього продукту. Показано, що проєктне навчання сприяє розвитку креативного мислення, здатності до самостійного планування й реалізації діяльності, формуванню інформаційної, комунікативної та соціальної компетентностей. Систематизовано основні механізми впливу проєктної діяльності на професійну компетентність (структура проєкту, дослідницькі дії, планування, командна взаємодія, рефлексія) та виокремлено групи чинників ефективності: педагогічні, методичні, мотиваційні, організаційні, матеріально-технічні й психологічні. Висновки. Зроблено висновок, що проєктні технології за умови їх цілісного методичного забезпечення й відповідного освітнього середовища можуть відігравати ключову роль у модернізації професійної підготовки, посилюючи практичну спрямованість навчання та сприяючи становленню творчої, відповідальної й автономної особистості майбутнього фахівця. Перспективними видаються емпіричні дослідження, спрямовані на вимірювання динаміки креативності та самостійності здобувачів у різних галузях підготовки за умов систематичного застосування проєктних технологій.

ДОСЛІДЖЕННЯ ЗВ’ЯЗКУ МІЖ СТИЛЕМ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ І СХИЛЬНІСТЮ ПІДЛІТКІВ ДО НЕВРОТИЗАЦІЇ

І. Б. Учитель, М. В. Сурякова, Ю. А. Варушка — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

В статті окреслено основні аспекти проблеми зв’язку між стилем виховання і схильністю підлітків до невротизації. Наведено результати емпіричного дослідження зв’язку між стилем виховання і схильністю підлітків до невротизації. Встановлено, що провідними стилями батьківського виховання досліджуваних підлітків є автономність, директивність і непослідовність батьків. Емпірично доведено, що існують зворотні зв’язки між позитивним інтересом, автономністю та фактором близькості й невротичними рисами особистості, а також прямі зв’язки між ворожістю, непослідовністю виховання та невротичними проявами. Показник ворожості батьків пов’язаний зі схильністю підлітків до образ та агресії, показник директивності батьків пов’язаний з тривожністю підлітків.Виявлено, що високий показник близькості у батьківсько-дитячих стосунках пов’язаний з низьким показником схильності до образ і самозвинувачення підлітків. Результати вимірювання показали середній рівень невротизації переважної більшості підлітків, що свідчить про емоційно нестійкий, але непатологічний стан. Виявлена тенденція залежності підлітків від оточення, астенії, імпульсивності, труднощів у прийнятті рішень, почуття відчуження, браку контролю та почуття провини. Встановлено, що кожен п’ятий підліток має ознаки клінічно вираженої тривоги. У дослідженні виявлено, що підліткам властиві переважно непряма й вербальна форми агресії.Зовнішня фізична агресія виражена слабко, внутрішньо спрямована агресія у виді образи та провини найбільш інтенсивна. Більшість підлітків мають помірну схильність до проявів психоемоційної нестійкості, але зберігають загальну психологічну адаптованість. Загальний профіль невротизації виявив помірний рівень симптомів невротизації підлітків. Встановлена тенденція підлітків до емоційної перевтоми, тривожності та психосоматичних реакцій. Дослідження має теоретичне та практичне значення: виявлені у дослідженні тенденції вказують на актуальні проблеми у дитячо-батьківських стосунках і можуть бути використані у профілактичній та корекційній роботі психологів з підлітками та їх родинами.

ЦИФРОВА ОСОБИСТІСТЬ У КОНТЕКСТІ КЛАСИЧНИХ, НЕКЛАСИЧНИХ ТА ПОСТНЕКЛАСИЧНИХ ПАРАДИГМ ПСИХОЛОГІЇ

Н. Є. Гоцуляк — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено комплексний аналіз формування цифрової особистості та її взаємодії з реальною особистістю у цифровому середовищі, зокрема в інтернет-просторі, віртуальних платформах та мережевих середовищах.Проаналізовано класичні, некласичні та постнекласичні парадигми психології, які дозволяють визначати особистість як психофізіологічну, соціокультурну та когнітивну систему, здатну до саморозвитку та адаптації. Класичний підхід обмежує можливості розгляду цифрової особистості як окремого суб’єкта, оскільки акцентується на біологічному та психофізіологічному базисі, тоді як некласична парадигма дозволяє оцінювати соціальні та середові чинники формування віртуальних проявів особистості, розкриваючи вплив соціуму на поведінку та когнітивну активність. Постнекласична парадигма дає змогу розглядати цифрову особистість як самостійний феномен, здатний до самоорганізації, творчого самовираження та набуття когнітивних новоутворень, визначаючи її як надбудову над реальною особистістю. У статті розкрито концепції віртуальної та мережевої особистості, а також поняття цифрового сліду як показника активності, мотиваційних та ціннісних орієнтацій користувача. Підкреслено, що цифрова особистість інтегрує соціальні, когнітивні та емоційні аспекти, здатна проявляти різноманіття поведінкових патернів, включно з конструктивними та деструктивними формами активності. Аналіз проведено з урахуванням психофізіологічних маркерів, які можуть свідчити про індивідуальні особливості особистості в цифровому середовищі.Стаття обґрунтовує необхідність вивчення типології цифрової особистості, її когнітивної активності та нових форм взаємодії у цифровому просторі, пропонує критерії диференціації цифрової та реальної особистості та визначає перспективи подальших емпіричних досліджень у галузі психології цифрового середовища, цифрової ідентичності та саморозвитку користувачів.

ОСОБЛИВОСТІ СІМЕЙНИХ СТОСУНКІВ В УМОВАХ ВІЙНИ

К. Л. Мілютіна, Т. В. Лапінська, К. С. Зеленська — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті представлено результати емпіричного дослідження особливостей функціонування романтичних стосунків в умовах війни в Україні. Метою роботи було вивчення впливу травматичних подій на досвід стосунків та рівень задоволеності партнерськими взаєминами у період після 24 лютого 2022 року. Дослідження показують, що кризові умови можуть впливати на різні аспекти сімейного функціонування: структура та організація сім’ї; комунікативні процеси; емоційна сфера; сімейна згуртованість та адаптивність; фінансова стабільність; психічне здоров’я членів сім’ї; сімейні переконання та цінності.Емпіричне дослідження охопило 36 респондентів, 67% з яких перебувають у стабільних романтичних стосунках (тривалість стосунків понад 5 років, шлюб, сумісне проживання). У якості інструментарію використовувалися стандартизовані опитувальники, такі як «Досвід стосунків» (адаптація Казанжи та Вторнікової), Шкала впливу травматичних подій (Impact of Event Scale, IES), Контрольний список травматичних подій життя (Life Events Checklist, LEC). Також респондентам було запропоновано оцінити задоволеність стосунками за шкалою Лайкерта від 1 до 10 та відповісти на відкриті авторські запитання.Дослідження взаємозв’язків між наслідками пережитих травматичних подій та досвідом стосунків показало, що травматичний досвід війни пов’язаний з посиленням уникаючої поведінки у близьких стосунках. Вивчення впливу спільного/окремого проживання показало тенденцію до вищої задоволеності стосунками у парах, які проживають разом.Було виявлено, що досвід участі або свідчення бойових дій асоціюється із підвищеним рівнем уникнення у стосунках, тоді як рівень тривожності менш виражено корелює з травматичним досвідом. Крім того, було зафіксовано переорієнтацію ціннісних орієнтирів у взаєминах – на перший план вийшли емоційна підтримка, спільний час та погляди. Отримані результати частково підтверджують гіпотезу про те, що спільне проживання партнерів позитивно впливає на задоволеність стосунками в умовах війни порівняно з роздільним проживанням; та обговорюються у контексті теорії сімейної резилієнтності та посттравматичного зростання.

ФЕНОМЕН СВОБОДИ ЯК ЦІННІСНО-МЕНТАЛЬНА ОСНОВА УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Б. М. Юськів — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена дослідженню сутності української свободи як однієї із ключових ціннісних орієнтацій людини в світі. Показано, що свобода є не лише політико-правовим явищем, а й глибоким духовно-культурним архетипом, який визначає українську ментальність. Розкрито історичні, філософські, психологічні та культурні виміри поняття свободи, простежено його еволюцію від традицій вічового самоврядування до сучасного демократичного суспільства.Цінності життя і свободи, рівності і справедливості, дані фактом народження людини, забезпечують її взаємодію із суспільством, що є умовою майбутньої дієздатності, соціального і духовного становлення, реалізувати можливість бути людиною свого століття і часу. Проблемою цих цінностей як базових орієнтирів людини на світ полягає в тому, що кожна історична епоха дає цим цінностям свою аксіологічну інтерпретацію.Досліджено, що ідеал української свободи пов’язаний з прагненням до волі, яка є не лише юридичним правом на вибір і дії, а й фундаментальною цінністю, що означає бути собою, мати можливість вільно розвиватися, а також діяти автономно та без зовнішнього примусу. Цей феномен відображає стійкість перед повсякденними викликами та відповідає українській культурі, яка цінує самовизначення і незалежність.Доведено, що для українського народу свобода завжди була не лише ідеєю, а й способом життя, духовним стрижнем і рушієм історичного розвитку. Вона проявлялася у боротьбі за незалежність, у прагненні до самоврядування, у народній моралі та фольклорі. З огляду на це, дослідження феномена свободи як ціннісно-ментальної основи української культури має не лише теоретичне, а й практичне значення – особливо в контексті сучасних викликів війни, демократичних перетворень і цивілізаційного вибору України. На відміну від імперських культур, де переважає колективна покора, українська ідентичність вибудовується на свободі індивідуальності. У цьому полягає її демократичність і гуманізм.

АРХІТЕКТОНІКА СМИСЛІВ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ-УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ: ДИНАМІКА РЕОРГАНІЗАЦІЇ ТА ТІЛЕСНО-СМИСЛОВА ІНТЕГРАЦІЯ

Є. Ю. Журавель — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена обґрунтуванню цілісної теоретико-методологічної моделі архітектоніки смислів військовослужбовців-учасників бойових дій та аналізу динаміки її реорганізації під впливом граничного досвіду війни. Проблематика смислових трансформацій набуває особливої актуальності в умовах повномасштабної війни, коли у військових порушуються базові уявлення про безпеку, контроль, справедливість, власне «Я» та майбутнє. Теоретичною основою дослідження є смислова парадигма свідомості, яка розглядає смисл як інтегральну одиницю переживання, що формується у взаємодії тілесних, емоційних, когнітивних, моральних та соціальних процесів. У роботі інтегровано також ключові міжнародні підходи до посттравматичних змін: модель посттравматичного зростання, теорії осмислення та реконструкції значень, концепцію моральної травми, а також тілесно орієнтовану модель П. Левіна Somatic Experiencing.Запропонована структурна модель охоплює дев’ять рівнів архітектоніки смислів – від соматосенсорного та афективного до когнітивного, образного, морально-ціннісного, ідентифікаційного, рефлексивного, екзистенційного та інтеграційного. Потокова модель смислової динаміки демонструє, як досвід війни перетворюється на цілісну систему смислів через послідовну регуляцію, проживання, інтерпретацію та інтеграцію. Показано, що психологічна підтримка виступає ключовим чинником активації смислової реорганізації, сприяючи переходу від фрагментованих або травматично фіксованих станів до впорядкованих, життєво продуктивних смислових структур. Запропонований підхід дозволяє розглядати смислову архітектоніку не лише як теоретичну конструкцію, а як практичний інструмент для оцінювання глибинних змін у переживанні бойового досвіду та виявлення ресурсів подальшого відновлення. Крім того, модель може бути адаптована для використання у міждисциплінарних дослідженнях, що поєднують психологічні, соціальні та клінічні аспекти роботи з ветеранами. Модель створює теоретичне підґрунтя для подальших досліджень та розроблення психокорекційних інтервенцій, спрямованих на відновлення смислової цілісності та підтримку ветеранів у процесі післявоєнної реінтеграції.

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОГО ВІДНОВЛЕННЯ РЕІНТЕГРАНТІВ ПІСЛЯ ПОЛОНУ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ І ПРАКТИЧНІ ПІДХОДИ

В. В. Чорна, С. М. Пашковський, В. Ю. Ангельська, Н. В. Коваль — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

Полон – одна з найтяжчих травматичних подій, яка чинить глибокий вплив на особистість і потребує тривалого психологічного відновлення.Метою дослідження: Визначити особливості копінг-поведінки та рівня суб’єктивного стресу у військовослужбовців, які перебували в полоні, з урахуванням вікових відмінностей і наявності травматичних факторів досвіду полону, а також проаналізувати їхній вплив на адаптаційний потенціал особистості. Матеріали та методи дослідження: Емпіричне дослідження проведено серед 50 військовослужбовців, які перебували у полоні та проходили медико-психологічну реабілітацію у військовому лікувальному закладі. Обробка результатів здійснювалася за допомогою програмного забезпечення Excel 2021. Результат. Домінування проблемно-орієнтованих копінг-стратегій серед військовополонених (M = 54,16; SD = 11,39) свідчить про збережену здатність до конструктивного подолання труднощів, мобілізацію внутрішніх ресурсів і спрямованість на активне вирішення стресових ситуацій попри травматичний досвід полону. Віковий аналіз не виявив статистично значущих відмінностей (p > 0,05) за шкалами CISS і PSS, однак встановлено характерні тенденції: молодші учасники виявляють вищу когнітивну гнучкість і активність у пошуку рішень, тоді як старші – більшу емоційну насиченість реакцій і схильність до уникальних стратегій. Підвищені показники суб’єктивного стресу (M = 28,64 ± 7,60) свідчать про наявність помірно високого рівня напруження, що узгоджується з результатами попередніх досліджень осіб, які пережили ізоляцію або травматичні події, де спостерігається збереження високих рівнів сприйманого стресу навіть після завершення кризової ситуації. Висновки. Отримані результати підкреслюють необхідність цілеспрямованої психологічної реабілітації, спрямованої на розвиток конструктивних копінг-стратегій, підвищення когнітивної гнучкості, зниження емоційного виснаження та відновлення адаптаційного потенціалу військовослужбовців після полону.

ГРОШІ ЯК РЕСУРС ВЛАДИ: ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

О. Д. Гришко, О. В. Чернякова — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено теоретико-аналітичне осмислення феномену грошей як ресурсу влади в системі управління персоналом з позицій сучасної психологічної науки. Автором доведено, що гроші в контексті HR-функцій не можуть розглядатися виключно як матеріальний або зовнішній мотиваційний чинник. Натомість, вони постають як складне психосоціальне утворення, здатне виконувати функції латентного впливу, контролю, символічного маркування та інституційного регулювання. Структурно стаття умовно складається з чотирьох розділів, кожен з яких представляє окремий рівень аналізу: від індивідуально-психологічних настанов до системного впливу організаційних практик. У першому розділі розглянуто когнітивні, морально-етичні та емоційно-поведінкові аспекти психології грошей, обґрунтовано важливість монетарної соціалізації у формуванні фінансової поведінки. У другому розділі проаналізовано гроші як соціально-психологічний механізм, що впливає на міжособистісну динаміку, структурує соціальні відносини та виступає засобом реалізації прихованої влади. У третьому розділі досліджено, як фінансові стимули функціонують у HR-системах як засіб регуляції лояльності, підпорядкування та поведінкової відповідності.Окрему увагу приділено теорії самодетермінації, яка дозволяє диференційовано оцінювати ефективність грошової мотивації залежно від контексту й особистісних особливостей працівника. У завершальному розділі запропоновано авторську інтегративну модель використання грошей як інструменту владного управління, яка об’єднує когнітивний, мотиваційний, соціальний та інституційний компоненти. Наукова новизна статті полягає в обґрунтуванні багатофункціонального характеру грошей як психосоціального ресурсу впливу, що виходить за межі традиційного уявлення про матеріальне стимулювання. Отримані результати можуть бути використані для поглиблення теоретичних засад організаційної психології, розробки ефективних стратегій HR-менеджменту та критичного переосмислення ролі фінансових стимулів у формуванні структур влади у трудових колективах.

ПРО ДЕЯКІ ПИТАННЯ ДОВІРИ В ОРГАНІЗАЦІЙНОМУ УПРАВЛІННІ

В. В. Швед, М. В. Дудник — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті проаналізовано феномен довіри в сучасних умовах воєнних ризиків, економічної нестабільності та високої конкуренції як стратегічний ресурс організаційного управління і чинник процесу прийняття управлінських рішень. На основі міждисциплінарного підходу узагальнено ключові теоретичні підходи до розуміння довіри, розкрито її соцієтальні, інтегративні, інтерактивні, комунікативні, адаптаційні та прогностичні функції, охарактеризовано суб’єктно-об’єктну структуру. Запропоновано робоче визначення довіри в управлінні як впевненості учасників взаємодії в надійності, передбачуваності та доброчесності інших суб’єктів і ухвалюваних рішень, що ґрунтується на знаннях, спільності цінностей і формальних та неформальних механізмах організації. Виокремлено види довіри, релевантні для менеджменту (на раціональному розрахунку, знаннях і досвіді взаємодії, ціннісній схожості), а також три її виміри в контексті прийняття рішень: довіра до інформації, до команди та до організації й її цінностей.Показано, що достатній рівень довіри знижує транзакційні витрати, скорочує потребу в надмірному контролі, прискорює комунікацію, полегшує запровадження інновацій і зміцнює лояльність персоналу. Обґрунтовано доцільність використання інструментів HR-аналітики й аналізу внутрішніх комунікацій для оцінювання та підтримання довіри як стратегічного ресурсу організації. Особливу увагу приділено значенню довіри в українських організаціях в умовах воєнних викликів і післявоєнної відбудови, де вона є передумовою стійкого лідерства, узгодження інтересів стейк-ґолдерів та формування культури партнерства. Результати можуть бути використані для вдосконалення практик управління персоналом і впровадження систем моніторингу організаційної довіри.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОФІЛАКТИКИ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ У ПРАЦІВНИКІВ СОЦІОНОМІЧНИХ ПРОФЕСІЙ

В. А. Вінс, І. С. Каменська, В. В. Подгорна — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджується проблема професійного вигорання у працівників соціономічних професій в умовах війни, соціальної нестабільності та невизначеності. Проаналізовано сутність поняття «професійне вигорання», яке визначається як синдром, що характеризується емоційним виснаженням, зниженням працездатності, втратою мотивації та байдужістю до професійних обов’язків. Основну увагу приділено багаторівневій системі профілактики професійного вигорання, яка охоплює індивідуальний, груповий та організаційний рівні. На індивідуальному рівні розглянуто формування навичок саморегуляції, розвиток емоційної компетентності, планування робочого часу, підтримання фізичного здоров’я та особистісний розвиток. Груповий рівень профілактики передбачає створення підтримуючого соціального середовища через психологічні тренінги, супервізії, групи підтримки та тімбілдинг. Організаційний рівень спрямований на раціональну організацію праці, справедливу систему винагороди та психологічну підтримку на робочому місці. Виокремлено специфічні особливості профілактики для працівників системи «людина-людина»: формування професійної відчуженості, розвиток емоційної стійкості, усвідомлення власних ресурсів і меж, саморефлексія та постійний професійний розвиток. Представлено конкретні методи профілактики: супервізія та інтервізія, дебрифінг, арттерапія, тренінги емоційного інтелекту, тілесно-орієнтовані практики (дихальні вправи, майндфулнес, йога), логотерапевтичні техніки. Розкрито значення сенсотворення та підтримки професійної ідентичності як важливих чинників попередження вигорання. Доведено, що ефективна профілактика професійного вигорання вимагає комплексного підходу, який поєднує особисті зусилля працівників, колективну підтримку та організаційну відповідальність за створення сприятливих умов праці.

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ ТА МОРАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ЮРИСТІВ

М. І. Заміщак — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена аналізу взаємозв’язку професійної культури та моральної самосвідомості у підготовці майбутніх юристів. Розглянуто вплив соціально-культурних трансформацій на ціннісно-нормативну сферу студентської молоді, окреслено особливості формування правосвідомості та моральних якостей майбутніх правників. Проаналізовано структурні компоненти професійної моральної самосвідомості: когнітивну, емоційно-ціннісну та дієво-вольову, а також етапи її розвитку – від сприйняття професійних цінностей до формування власної системи ціннісних орієнтацій. Проведено емпіричне дослідження життєвих і професійно-значущих цінностей студентів-юристів, виявлено гендерні відмінності у пріоритетах, домінування прагматично-егоїстичних орієнтацій та суперечність між знанням моральних норм і готовністю їх дотримуватися. Досліджено рівень емпатійності та професійної спрямованості, що свідчить про потребу в розвитку гуманістичних компетентностей і відповідального ставлення до професійних завдань. Визначено, що ефективними механізмами розвитку професійно-моральної самосвідомості є педагогічний та психологічний супровід освітнього процесу, діалогічне спілкування і професійна рефлексія, що сприяють усвідомленню цінностей, моральному вибору та саморозвитку. Підкреслено, що формування професійно-моральної самосвідомості майбутніх юристів є складним динамічним процесом і визначає здатність усвідомлено планувати, оцінювати та регулювати власну діяльність, враховуючи професійні та моральні цінності. Професійна моральна самосвідомість водночас виступає результатом і передумовою професійного становлення майбутнього юриста, підвищуючи рівень його професійної культури та готовність до ефективної, здорової професійної діяльності

ОСОБЛИВОСТІ КЛІНІЧНОГО АНАЛІЗУ СЕНСОРНОГО ПРОФІЛЮ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

В. М. Князєв, О. В. Бризгунова — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті розглядаються результати дослідження сенсорних профілів військовослужбовців із легкою черепномозковою травмою (лЧМТ) та симптомами розладу адаптації (РА). Основна увага зосереджена на виявленні відмінностей у частоті сенсорних проявів і рівні дистресу у різних сенсорних доменах (зоровому, аудіальному, вестибулярному, пропріоцептивному, тактильному та інтероцептивному). Для оцінки сенсорних характеристик застосовувався авторський опитувальник ВСО-18, розроблений з урахуванням специфіки військової служби. Ця робота є першою апробацією даного інструменту.Метою дослідження було вивчення якісних і кількісних особливостей сенсорної чутливості та їхнього взаємозв’язку з клінічним станом військовослужбовців. Для цього проведено обстеження 38 осіб віком від 23 до 56 років, серед яких були діючі військовослужбовці та ветерани війни. Виконано описову та інтерпретаційну клініко-психологічну обробку отриманих респондентських даних, а також проведено кореляційний аналіз зв’язків між частотою проявів і рівнем дистресу.Результати показали, що у пацієнтів із лЧМТ частіше спостерігалися вестибулярні, зорові та тактильні прояви, тоді як у військовослужбовців із симптомами РА домінували аудіальні та інтероцептивні реакції. Найвищий рівень дистресу в обох групах був пов’язаний з аудіальними стимулами, а у групі осіб з симптомами РА додатково відзначалося значне інтероцептивне навантаження з вираженими проявами порушення сну та тривожності. Кореляційний аналіз засвідчив сильну узгодженість між частотою сенсорних проявів і рівнем дистресу у групі осіб з ЧМТ та помірну, але значущу – у групі пацієнтів із симптомами РА.Дослідження підтвердило важливість комплексної оцінки сенсорних характеристик у військовослужбовців щодо точнішої диференціальної діагностики та планування індивідуальних програм реабілітації. Використання ВСО-18 продемонструвало ефективність цього інструменту для клінічної практики, зокрема для скринінгу, моніторингу динаміки стану та оцінки результатів психокорекційних і нейропсихологічних втручань.

КАУЗАЛЬНІ МЕРЕЖІ СТИЛЮ ПРИВʼЯЗАНОСТІ ТА НЕРВОВОЇ ОРТОРЕКСІЇ

В. В. Кучина — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті представлене дослідження впливу стилю привʼязаності на нервову орторексію. Дизайн побудований наступним чином: екзогенна змінна стилів привʼязаності впливає на обʼєкт дослідження у вигляді ендогенної змінної нервової орторексії, що вивчався через два рівні ефектів медіаційної взаємодії – шляхом впливу схема-режимів на типи харчової поведінки, що потім впливають на нервову орторексію. Нервова орторексія розглядається через призму орторексичних модальностей – різновидів орторексії за принципом ставлення до формування способу харчування (виключення, акцтентування, балансування та періодизації). Окрім представників груп орторексичних модальностей, для порівняння, було долучено респондентів із іншими харчовими потребами (груп контролю): тих, хто практикує піст у рамках будь-якої релігійної традиції, дотримується лікувальної дієти через хворобу, вживає препарати для схуднення, або не дотримується жодних обмежень у харчуванні. Вибірку дослідження склали n = 467 респондентів. За допомогою методу моделювання структурними рівняннями (SEM) було побуловано каузальні мережі для кожної із груп відносно їх стилю привʼязаності та типу харчової поведінки. У якості проміжної медіаційної компоненти для побудови регресійних рівнянь, використовувалися схема-режими. Отримані результати демонструють, що дезорганізований та уникаючий стилі прив’язаності, а також дисфункціональні схема-режими є ключовими предикторами орторексичної поведінки. Вони взаємодіють із типами харчової поведінки, утворюючи складні медіаційні зв’язки, які відрізняються залежно від орторексичної модальності. Таким чином, було встановлено, що нервова орторексія має мультифакторну природу, де провідну роль відіграють емоційно-когнітивні чинники, сформовані внаслідок досвіду прив’язаності та ранніх дезадаптивних схем.

ІНТЕГРАЦІЯ АРТТЕРАПІЇ, КОГНІТИВНО-ПОВЕДІНКОВОЇ ТА ЕКЗИСТЕНЦІЙНОЇ ПСИХОТЕРАПІЇ У РОЗВИТКУ ПОЗИТИВНОЇ САМОТНОСТІ

К. О. Хавренко, Т. В. Іванова — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена теоретичному аналізу сучасних підходів до розвитку позитивної самотності як психологічного ресурсу особистісного зростання. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю переосмислення феномену самотності: не як патологічного стану ізоляції, а як потенційного простору для саморефлексії, творчості та внутрішнього розвитку. Мета статті полягає в узагальненні та систематизації сучасних наукових даних про ефективність інтегративного підходу, що поєднує арттерапію, екзистенційну психологію та когнітивно-поведінкову терапію у формуванні навички позитивної самотності.У статті здійснено концептуальне розмежування негативної та позитивної самотності на основі аналізу сучасних емпіричних досліджень. Проаналізовано роль когнітивної переоцінки у трансформації ставлення до перебування наодинці, розглянуто екзистенційні аспекти самотності як фундаментальної умови людського буття, пов’язаної з темами свободи, смерті, ізоляції та пошуку сенсу. Особлива увага приділена арттерапевтичним методам як інструменту емоційної регуляції, символічного самовираження та зниження відчуття ізоляції через творчий процес.Систематизовано емпіричні дані про ефективність когнітивно-поведінкової терапії у зміні дезадаптивних переконань, арттерапії у розвитку емоційної саморегуляції та самоприйняття, екзистенційного підходу у формуванні смислової інтеграції досвіду самотності. Проаналізовано дослідження, що демонструють синергетичний ефект поєднання когнітивної реструктуризації, творчого вираження та екзистенційного осмислення у роботі з різними віковими групами та типами самотності. Висвітлено методологічні обмеження монопідходів та окреслено перспективи створення інтегративних мультикомпонентних програм.Зроблено висновок, що поєднання арттерапії, екзистенційних принципів та когнітивно-поведінкових технік створює цілісну модель розвитку позитивної самотності, забезпечуючи комплексний вплив на когнітивний, емоційний і смисловий рівні досвіду та сприяючи формуванню внутрішньої автономії, самоприйняття, психологічної стійкості та особистісної зрілості.

ДОСЛІДЖЕННЯ ЕМОЦІЙНОЇ СТІЙКОСТІ ОСОБИСТОСТІ У СУЧАСНИХ НАУКОВИХ ПІДХОДАХ

У. Б. Михайлишин, І. Ю. Шмідзен — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено теоретичний аналіз проблеми дослідження емоційної стійкості особистості у сучасних наукових підходах. Розглянуто поняття емоційної стійкості особистості. Встановлено, що на визначення емоційної стійкості наявні різноманітні погляди науковців. Узагальнивши наукові підходи можна зазначити, що стійкість проявляється у вмінні особистості зберігати стабільність та не втрачати рівновагу у складних життєвих ситуаціях. Під емоційною стійкістю розуміють динамічну, полісистемну якість людини. Емоційна стійкість особистості проявляється у здатності адекватно реагувати на стрес-фактори. Вона виступає регулятором вибору особистістю стратегій діяльності, зменшує негативну дію стресових чинників та сприяє ефективній діяльності в складних життєвих обставинах.Проаналізовано компоненти емоційної стійкості особистості: когнітивний, емоційний, мотиваційний, вольовий та поведінковий. Когнітивний компонент пов’язаний із пізнавальною активністю, особливостями мислення та інтелекту особистості. Емоційний компонент проявляється в емоційній зрілості особистості та визначає чутливість до стресових ситуацій. Мотиваційний компонент визначається сукупністю мотивів, спрямованих на вирішення проблемних стресових ситуацій. Вольовий компонент проявляється у здатності до самоконтролю та силі волі у цілому.Поведінковий компонент пов’язаний із зосередженістю особистості на собі та своїй діяльності.Розглянуто основні детермінанти емоційної стійкості особистості: самовладання та вибір стратегій самовладання; соціально-психологічні фактори, які пов’язані із фізіологічними, психофізіологічними особливостями людини; індивідуально-психологічні детермінанти. Встановлено, що на розвиток емоційної стійкості особистості впливає засвоєння нею способів, моделей поведінки; навички самоорганізації та ступінь усвідомлення власних проблем; знання стосовно застосування прийомів емоційно-вольової регуляції та пошук ресурсів щодо подолання негативних наслідків дії стрес-факторів. Емоційна стійкість формується під дією стресових чинників, у процесі адаптації особистості до складних життєвих обставин. Виявлення потенціалу емоційної стійкості можливе у складних життєвих ситуаціях.

ПСИХОДІАГНОСТИЧНІ МЕТОДИКИ У РОБОТІ З ДІТЬМИ З РОЗЛАДАМИ АУТИСТИЧНОГО СПЕКТРА ТА ЇХ БАТЬКАМИ

В. А. Хромець — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

Розлади аутистичного спектра (РАС) залишаються однією з найактуальніших проблем сучасної психології розвитку й клінічної практики. Статтю присвячено комплексному аналізу психодіагностичних методик, що застосовуються в роботі з дітьми з РАС та їх сім’ями. Висока актуальність дослідження обумовлена зростанням кількості діагностованих випадків аутизму у всьому світі та недостатнім рівнем забезпечення якісними діагностичними послугами в Україні.Метою статті є розкриття особливостей психодіагностичного процесу при РАС, детальне описання основних валідизованих інструментів оцінювання (ADOS-2, ADI-R, CARS-2, M-CHAT-R, SRS-2, Vineland-III) та висвітлення ролі батьків як невід’ємної частини діагностичної процедури. Дослідження базується на аналізі міжнародних стандартів діагностики (DSM-5, МКХ-11) та сучасних наукових робіт у галузі розпізнавання й оцінювання РАС.У статті розглянуто теоретичні основи психодіагностики РАС, компоненти комплексної оцінки, включаючи клінічне інтерв’ю, структуроване спостереження, психометричне тестування та оцінювання адаптивного функціонування. Особливу увагу приділено специфіці роботи з батьками: їх залученню в діагностичний процес, психологічній підтримці сім’ї після постановки діагнозу, розробленню індивідуалізованих програм психологічної допомоги й навчанню батьків ефективній взаємодії з дитиною.Розглянуто етичні принципи психодіагностики, практичні виклики й можливості поліпшення діагностичних послуг в Україні, включаючи розроблення культурно адаптованих інструментів, розширення підготовки фахівців та впровадження цифрових скринінгових платформ. Наголошено, що комплексна психодіагностика РАС має поєднувати науково обґрунтовані методики зі співчуттям до потреб дітей та їх сімей.Статтю призначено для психологів, педагогів, медичних працівників, студентів спеціальності «Психологія» та всіх, хто професійно займається супроводженням дітей з РАС. Матеріал є корисним як для розширення теоретичних знань, так і для практичного застосування у клінічній роботі та освітніх установах.