Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія

МОТИВАЦІЙНІ ТЕНДЕНЦІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕДАГОГА: ПОРІВНЯЛЬНЕ АНАЛІЗУВАННЯ

С. О. Мащак, Д. І. Дутко — Mon, 23 Sep 2024 00:00:00 +0300

У науково-оглядовій статті охарактеризовано мотиваційні аспекти професійної діяльності педагогів із різним стажем професійної педагогічної діяльності. Констатовано, що мотиваційні тенденції в потребово-спонукальній сфері педагога охоплюють складний шлях професіоналізації. Здійснивши теоретичний аналіз психологічних джерел, можемо констатувати, що професійна діяльність педагога є особливим видом педагогічної діяльності. Вона орієнтована на передачу майбутнім поколінням соціально-історичного, культурного досвіду, створення умов для їх особистісного розвитку. Змістом діяльності педагога в мотиваційному аспекті – це розвиток, навчання, виховання школярів. За результатами методик було визначено актуальні мотиви професійної діяльності та виявлено потреби педагогів. Їх застосування дозволило виявити загальну картину у мотивації професійною діяльності і самі педагоги змогли побачити і усвідомити домінуючі та актуальні мотиви педагогічної діяльності. У дослідженні брали участь педагоги із різним стажем педагогічної діяльності. За результати емпіричного дослідження мотивації професійної діяльності виявлено відмінності у домінуючих мотивах у педагогів із різним стажем професійної педагогічної діяльності. Домінуючими мотивами педагогів, які вже тривалий час працюють в школі є: самовдосконалення, прагнення відповідати стандарту «вчитель-професіонал». У педагогів-початківців із стажем педагогічної до десяти років домінують мотиви прагматизму, самовдосконалення, комунікації, орієнтації на духовні цінності, еталон «ідеального вчителя». Педагоги гармонійно реалізують професійні та особистісні потреби – спілкування, самоствердження. Суттєвих розбіжностей у професійній мотивації педагогів із різним професійним стажем не виявлено.

ОСОБЛИВОСТІ КОГНІТИВНО-ПОВЕДІНКОВОГО СУПРОВОДУ ТРИВОЖНОСТІ У ГРУПОВІЙ РОБОТІ З ВНУТРІШНЬО-ПЕРЕМІЩЕНИМИ ДІТЬМИ

С. О. Мащак, А. А. Купцова — Mon, 23 Sep 2024 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано особливості групової роботи щодо подолання тривожності у внутрішньо переміщених дітей засобами когнітивно-поведінкової терапії. Констатовано, що когнітивно-поведінковий супровід тривожності в груповій роботі з внутрішньо-переміщеними дітьми забезпечує ефективну психологічну підтримку та допомогу у подоланні цього явища. Виявлено, що тривожність є поширеною серед внутрішньо-переміщених дітей. Вона підсилює стрес, тривогу, страх, невпевненість у майбутньому та власній безпеці, руйнує психічне, ментальне та фізичне здоров’я, соціальну адаптацію та якість навчання дітей різного віку. Зазначено, що засоби когнітивно-поведінкового супроводу дозволяють ідентифікувати та здійснювати вплив на фактори, які спричиняють тривожність та розробляти інноваційні стратегії для подолання емоційних та поведінкових копінгів. Представлено результати проєкту «Діти та війна. Навчання технік зцілення». У груповій когнітивно-поведінковій терапії брали участь 4 групи дітей, загальна кількість учасників – 45 осіб. Вік дітей від 6-ти до 14-ти років. Кожна група включала в себе від 10 до 13 осіб. Дві групи мали склад виключно з внутрішньо переміщених дітей. Інші дві групи мали змішаний склад – внутрішньо-переміщені та місцеві діти з м. Кривий Ріг. Програма розроблена на основі методу травма-фокусованої когнітивно-терапії, який рекомендується як метод першого вибору для лікування поведінкової розладів, пов’язаних із стресом і травмою, включаючи посттравматичний стресовий розлад. Представлено результати дослідження взаємозв’язку між агресією, інтрузією та уникненням. Це дозволило розробити та впровадити когнітивно-поведінкові інтервенції для внутрішньо переміщених дітей.

СВОБОДА ВОЛІ ЯК ПСИХОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА

К. М. Шамлян — Mon, 23 Sep 2024 00:00:00 +0300

Стаття присвячена розкриттю ключових психологічних аспектів проблеми свободи волі. Проаналізовано представленість проблеми свободи волі у сучасних українських та зарубіжних публікаціях. Сьогодні свобода волі є однією з найбільш обговорюваних проблем у зарубіжних публікаціях з філософії. Давня філософська дискусія «свобода волі чи детермінізм» з новою силою розгортається у площині нейронаук. Результати досліджень у галузі психології, нейробіології, фізики поставили під сумнів традиційні уявлення про існування лише свідомих детермінант вольової поведінки та керівну роль свідомості у вольових процесах. Досить популярною є крайня детерміністська позиція, що свобода волі – це ілюзія, створена мозком. Разом з цим вчені вказують на необхідність вивчення причин поширеної і сильної віри людей у свободу волі, а також соціальне значення цих переконань. У сучасній психології проблема свободи волі піднімає широкий спектр питань, пов’язаних з довільною активністю людини, породженням та мотивацією вольових дій. Теоретичне осмислення проблеми волі у психології виникло завдяки філософії волюнтаризму. Проблема волі у психологічних дослідженнях постає, насамперед, як проблема реалізації свободи волі у конкретних (зазвичай утруднених) умовах цілеспрямованої активності людини. З поясненням цього складного процесу пов’язаний розвиток регуляційного підходу у психології волі, який і дотепер залишається провідним. В українській психології проблема свободи волі найтіснішим чином пов’язана із вчинковим, суб’єктним та ситуаційним підходами у дослідженні особистості. Свобода волі виступає необхідною умовою і способом існування людини як суб’єкта та суб’єктної активності. Дослідження у постнекласичній науковій парадигмі засвідчили перспективність вивчення ситуаційного контексту суб’єктної активності, згідно з яким свобода волі постає, насамперед, як свобода вибору.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ ВІКАРНОЇ ТРАВМИ ПСИХОЛОГІВ, ЯКІ ПРАЦЮЮТЬ В УМОВАХ ВІЙСЬКОВИХ КОНФЛІКТІВ

Є. В. Лікарчук — Mon, 23 Sep 2024 00:00:00 +0300

У статті висвітлено та узагальнено внесок наукових психологічних шкіл у дослідження та розвиток концепції вікарної травми з подальшою систематизацією теоретико-методологічних підходів до вивчення цього психологічного феномену, а також запропоновано гіпотетичну схему механізму виникнення вікарної травми у стосунках «психолог – клієнт» в межах інтегративного теоретико-методологічного підходу для психологів, які працюють в умовах військових конфліктів. Схема механізму виникнення вікарної травми показала процес, як психічна травма клієнта імплементується у внутрішній світ психолога та стає вікарною травмою. Під час цього процесу важливе значення мають окремі психічні процеси, такі як емпатійне залучення психолога в професійному альянсі, травматичне контрперенесення, проєктивна ідентифікація через «вікна емпатії», що створює умови для емоційного зараження та «індукції травми» у внутрішньому світі психолога. Гіпотеза про те, що наявні теоретико-методологічні підходи щодо визначення механізму вікарної травми, а саме теорія вторинного травматичного стресу, конструктивістська теорія самодопомоги та теорія травматичного контрперенесення з різних сторін описують один психічний феномен виникнення та розвитку вікарної травми через емпатійну залученість психолога під час професійної діяльності в межах альянсу «клієнт – психолог», знайшла своє підтвердження на теоретичному рівні, але вимагає подальших експериментальних досліджень. В той час, як теоретико-методологічний підхід вторинного травматичного стресу, який дає цілісне уявлення про симптоми вікарної травми, підхід конструктивістської теорії самодопомоги визначає рівень порушень когнітивних схем у сферах безпеки, довіри, поваги, контролю та близькості, сприяючи комплексній діагностиці вікарної травми як психологічного феномену. В подальшому поточні теоретичні надбання використовуватимуться з метою розробки заходів, які б допомогли діагностувати вікарну травму у психологів якомога раніше, так і подолати її деструктивний вплив на фахівців.

ПРОБЛЕМА ДОСЛІДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО СТРЕСУ У СУЧАСНИХ НАУКОВИХ ПІДХОДАХ

У. Б. Михайлишин, І. Ю. Шмідзен, В. В. Товт — Mon, 23 Sep 2024 00:00:00 +0300

У статті здійснено теоретичний аналіз проблеми дослідження інформаційного стресу у сучасних наукових підходах. Визначено поняття «стрес» на основі розгляду основних концепцій науковців. Поняття стресу у загальному визначається як неспецифічна реакція індивіда на різноманітні подразники. Дана реакція може бути спричинена негативними та позитивними подіями, які виникають у несприятливих, складних та повсякденних обставинах. Важливе значення у виникненні та протіканні стресу займає індивідуальна реакція особистості, а саме її індивідуально-психологічні особливості. З’ясовано, що під дією значних інформаційних перенавантажень, неможливістю людини їх проаналізувати та усвідомити може виникнути інформаційний стрес. Неконтрольована кількість інформаційних потоків може мати негативні наслідки для особистості. Виникнення інформаційного стресу спричинено дією різноманітних факторів. Виділяють такі основні чинники як щоденні інформаційні перенавантаження із недостатністю часу на її усвідомлення або неможливість отримати значиму для людини інформацію, непередбачуваність різного роду подій та нездатність контролювати ситуацію, недостатня диференціація контенту з інформаційних потоків. Важливим фактором також є індивідуальна оцінка людиною значущості інформації, яка надходить із різних джерел. Додатковий фактор у виникненні інформаційного стресу є загострення уваги на психотравмуючій інформації. Встановлено основні способи протистояння впливу інформаційного перенавантаження та шляхи подолання інформаційного стресу. Виділяють два основні напрямки такі як профілактичний та терапевтичний. Перший спрямований на попередження виникнення стресу, другий більше направлений на нейтралізацію наявного стресу. Проте чітких меж між зазначеними напрямками немає. У цілому способи подолання стресу спрямовані на зменшення його ефекту, на активну взаємодію зі стресом та зміну ставлення до проблеми. Дані способи застосовують як окремо, залежно від ситуації, так і можуть поєднувати між собою. Здійснено узагальнення теоретичного аналізу досліджуваної проблематики та визначено, що ефективними у подоланні інформаційного стресу можуть бути такі конкретні дії як розподіл часу щодо сприйняття інформації, контроль кількості інформаційних потоків, розмежування отриманої інформації, виокремлення головного від другорядного. Але визначальними у протидії інформаційного стресу залишаються індивідуальні психологічні особливості особистості.

ГЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОСТСТРЕСОВИХ РЕАКЦІЙ ТА ІНСТРУМЕНТИ ПОЗИТИВНОЇ ПСИХОТЕРАПІЇ В ПОДОЛАННІ СТРЕСУ

Ю. В. Нагорняк — Mon, 23 Sep 2024 00:00:00 +0300

У статті проведено дослідження гендерних особливостей прояву постстресових реакцій у військовослужбовців та розробка гендерно-орієнтованих стратегій подолання стресу. Методологія дослідження ґрунтується на використанні загальнонаукових теоретичних методів (аналізу, синтезу, узагальнення, пояснення), принципів психології (детермінізму, відображення, єдності психіки та діяльності, розвитку, системності) та конкретно-тематичних концепцій (механізмів психологічних захистів, копінг-стратегії подолання стресу, моделі балансу та актуальних здібностей методу позитивної психотерапії). Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше гендерні відмінності постстресових реакцій розглянуто через призму дії механізмів психічного захисту та запропоновано шляхи їх трансформації в адаптивні копінг-стратегії з допомогою інструментів позитивної психотерапії. Емпіричними дослідженнями встановлено, що постстресові реакції військовослужбовців мають гендерні відмінності. Автоматичні реакції на дію стресу пов’язані з спрацюванням механізмів психічного захисту. Для чоловіків більш характерними є захисти спрямовані на ізолювання емоційної складової переживання та відреагування агресії назовні, для жінок – емоційне відігрівання та спрямування агресивних імпульсів проти себе. Використання інструментарію методу позитивної психотерапії дозволяє розробити стратегії покращення стресостійкості. Модель балансу позитивної психотерапії дає можливість підвищити стресостійкість за рахунок рівномірного пропрацювання стресової напруги в усіх сферах життєдіяльності. А перехід від автоматичних стресових реакції до використання адаптивних копінг-стратегії можливий за рахунок розвитку первинних актуальних здібностей. Для чоловіків, в першу чергу, це – здатність до контакту з іншими, терпіння та віра, для жінок – самоцінність, самооцінка, надія.

КОНЦЕПТУАЛЬНА МОДЕЛЬ ПОСТДОСВІДНОГО ЗРОСТАННЯ ОСОБИСТОСТІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯ В СУЧАСНОМУ СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ КОНТЕКСТІ

В. О. Олійник, С. О. Ларіонов — Mon, 23 Sep 2024 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано роль сучасного соціокультурного контексту у розвитку позитивних психологічних змін у військовослужбовців – учасників бойових дій внаслідок проживання ними травматичних і негативних стресових подій. Ці зміни концептуалізуються, як постдосвідне зростання, що виявляється у зміні самосприйняття, взаємодії з оточуючими, філософії життя та життєвих цінностей. Виявлено причинно-наслідкові звʼязки соціокультурних впливів українського суспільства на постдосвідне зростання осіб з травматичним / негативним стресовим досвідом у воєнний і післявоєнний час, врахування яких визначатиме вибір найбільш ефективних та інноваційних шляхів психологічної реабілітації та відновлення осіб, які отримали досвід війни. Цим зумовлена актуальність дослідження. У статті обґрунтовано авторську концептуальну модель постдосвідного зростання особистості. Приведено сучасні погляди науковців на процес впливу соціального та культурного контекстів західної цивілізації, до якої належить й український народ, на розвиток постдосвідного зростання особистості військовослужбовця. Досліджено дуальні впливи різнорівневих соціокультурних наративів (проксимальних та дистальних) на конструювання особистісного досвіду. Виявлено структурні елементи взаємодії соціокультурного, життєвого, особистого та особистісного досвідів. Показано, що врахування соціокультурний контексту психологічних змін, які лежать в основі постдосвідного зростання особистості, сприятиме збереженню, підтриманню та якісному відновленню психічного здоровʼя населення України у післявоєнний час.

МЕТОДИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ СУ-ДЖОК ТЕРАПІЇ У ПСИХОКОРЕКЦІЇ ПОРУШЕНЬ МОВЛЕННЯ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

В. А. Вінс, А. Г. Бондарчук, І. С. Томчук — Mon, 23 Sep 2024 00:00:00 +0300

У статті узагальнено існуючі на сьогодні та напрацьовано авторські методичні розробки використання Су-джок терапії у психокорекції порушень мовлення у дітей дошкільного віку. Вказано на ефективності використання Су-джок терапії у корекції порушень мовлення у дітей дошкільного віку, а також її комплементарності, безпечності, універсальності, доступності, простоті використання та неінвазивності. Проведено аналіз існуючих на сьогодні розробок у досліджуваній царині та звернуто увагу на їх важливості для глибшого розуміння потенціалу Су-джок терапії в корекції мовленнєвих порушень у дітей дошкільного віку. Розглянуто сутність Су-джок терапії як методу психолого-педагогічної корекційної роботи з дітьми, які мають порушення мовлення, шляхом впливу на їхні біологічно активні точки, що розташовані на кистях, за допомогою спеціальних масажних куль. Вказано на додаткових можливостях Су-джок терапії у роботі з дітьми. Зазначено основні завдання Су-джок терапії в логокорекційному процесі. Наведено засоби Су-джок терапії, які найефективнішим в корекційно-логопедичній роботі з дітьми з порушеннями мовлення. Наведено напрямки використання основних інструментів Су-джок терапії з метою розвитку мовленнєвої сфери дітей. Звернуто увагу на базових принципах Су-Джок терапії у роботі з порушенням мовлення. Обгрунтовано та детально розглянуто методичні особливості застосування Су-джок терапії у психокорекції мовлення у дітей дошкільного віку. Розглянуто вимоги, дотримання яких забезпечує ефективність застосування Су-джок терапії в логокорекційній роботі з дітьми з мовленнєвими порушеннями. Наведено послідовний алгоритм роботи з дошкільниками, в яких спостерігаються порушення мовлення. із застосуванням інструментів Су-джок терапії. Окреслено перспективи подальших розвідок окресленої проблематики.

ВПЛИВ ДЗЕРКАЛЬНИХ ВІДОБРАЖЕНЬ НА ПСИХОЛОГІЧНИЙ СТАН ТА КООРДИНАЦІЮ РУХІВ ТАНЦЮРИСТІВ ТА СПОРТСМЕНІВ

В. І. Омельяненко, О. В. Гребеник — Mon, 23 Sep 2024 00:00:00 +0300

У статті розглянуто питання впливу дзеркальних відображень танцюристів під час навчання руховим навичкам у зв’язку з тим, що вони періодично дивляться на своє зображення, контролюючи виконання певних фігур, причому робиться це без урахування фізіологічних закономірностей. У дослідженні одна підгрупа танцюристів вивчала композиції спортивних бальних танців у дзеркальному залі, а інша – у звичайному. Через 4 місяці діти віком 6–8 років, які займались у звичайній залі, освоїли композиції, що складались з 4–6 фігур п’яти танців: фігурний вальс, ча-ча-ча, румба, танго, джайв, а підгрупа, що тренувалась у дзеркальному залі, не змогла освоїти цю програму. Старша вікова група 50–60 років, за той же час не змогла засвоїти цю програму; підгрупі, що займалась у звичайній залі, знадобилося для оволодіння програми 6 місяців. А в підгрупі, яка займалась у дзеркальній залі, засвоєння композицій за 6 місяців не відбулося. Зображення в дзеркалі тіла танцюриста, що рухається, викликали активацію мотонейронів головного мозку, відповідальних за участь у скороченнях м’язів відповідно до зорового сприйняття, що порушувало координацію рухів. Мотиваційних факторів та позитивних емоцій не вистачало, щоб подолати ці відхилення. Оскільки у спортсменів виробився стереотип рухів, вплив дзеркальних зображень, під час тренувань у різних залах, не дало якихось достовірних результатів. Дзеркала в залі спочатку справляли позитивний психологічний ефект на танцювальні пари, підвищуючи настрій і бажання посилено займатися танцями, проте відставання від інших танцюристів, які займались без дзеркал, зводило на «ні» всі їхні зусилля. На підставі проведених досліджень було зроблено висновок, що використання дзеркал у спортивних залах гальмує процес навчання спортивній майстерності.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕМОЦІЙНИХ НАВИЧОК У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ З РОЗЛАДАМИ АУТИСТИЧНОГО СПЕКТРУ

В. А. Вінс, А. Г. Бондарчук, Л. А. Шумейко — Mon, 23 Sep 2024 00:00:00 +0300

У статті узагальнено основні принципи та психолого-педагогічні, організаційні умови формування соціально-емоційних навичок у молодших школярів з розладами аутистичного спектру, а також напрацювано модель формування соціально-емоційних навичок у молодших школярів з РАС з опорою на технологію «класний менеджмент» та психолого-педагогічні умови її реалізації. Звернуто увагу на постійному зростанні кількості дітей з розладами аутистичного спектру, що обумовило постановку проблеми та актуальність її дослідження. Вказано на труднощі організації освітнього і виховного процесу в роботі з дітьми з РАС в Україні. Наведено особливості освітньої і корекційної діяльності з дітьми з аутизмом. Детально розглянуто психолого-педагогічні та організаційні умови, а також принципи формування соціально-емоційних навичок у молодших школярів з розладами аутистичного спектру, зокрема: індивідуалізація навчання, використання візуальних і практичних методів, структурування середовища, послідовність та повторення, налагодження взаємодії з ровесниками, розробка системи заохочень та мотивації, залучення сім’ї, використання сучасних технологій тощо. Окремо наголошено на необхідності високого рівня кваліфікації та зацікавленості фахівця (психолога, педагога) у роботі з дітьми з розладами аутистичного спектру. Розроблено модель формування соціально-емоційних навичок у молодших школярів з аутизмом з опорою на технологію «класний менеджмент», зокрема, наведено її мету та завдання, принципи реалізації, необхідні ресурси технології «класного менеджменту», форми і методи роботи, етапи впровадження та очікувані результати. Також запропоновано психолого-педагогічними умовами, які важливо забезпечити у ході реалізації запропонованої моделі з формування соціально-емоційних навичок молодших школярів з розладами аутистичного спектру.

ВИВЧЕННЯ МОТИВАЦІЇ ДО НАВЧАННЯ СТАРШОКЛАСНИКІВ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

О. В. Добростан, Р. В. Іваненко, Л. А. Коваленко — Mon, 23 Sep 2024 00:00:00 +0300

Мотивація до навчання є системою, яка спонукає особистість до пізнавальної діяльності. У психолого-педагогічних дослідженнях підтверджено, що між успішністю навчальної діяльності і мотивацією існує безпосередній зв’язок. А в реаліях сучасності, через постійну небезпеку, порушується психічне здоров’я дітей та з’являються невротичні стани. І тому фокус уваги змістився з академічних успіхів на підтримку і нормалізацію психічного стану. Все це впливає на рівень мотивації до навчання. А мотивація до навчання – є вирішальним фактором ефективності освітнього процесу. Тому метою нашого дослідження стало: вивчення мотивації до навчання старшокласників в умовах воєнного стану. В роботі представлені результати власних експериментальних досліджень. Обстежено 70 здобувачів освіти 15–16 років. Встановлено, що 45% досліджуваних мали високий, 38% – середній рівень мотивації до навчання, та 17% – низький рівень мотивації. З’ясовано, що в осіб з високим рівнем мотивації домінували внутрішні мотиви. У старшокласників з середнім рівнем мотивації у 56% осіб переважали внутрішні мотиви, у 44% осіб – внутрішні і зовнішні мотиви виражені однаково. Щодо обстежуваних з низьким рівнем мотивації, то в них домінували зовнішні мотиви. Виявлено, що найнижчий показник тривожності у старшокласників з високим рівнем мотивації, а найвищий – з низьким. Таким чином підтверджено вплив рівня тривожності на формування навчальної мотивації. Вивчення мотивів дає можливість зрозуміти, які чинники спонукають школярів старанно навчатися, а які навпаки можуть бути причиною зниження мотивації. Тому в подальшому плануємо дослідити детально структуру мотивів старшокласників. Такі знання допоможуть вдало побудувати освітній процес і таким чином підвищити рівень мотивації до навчання та якість освітнього процесу.

КОГНІТИВНИЙ ВИМІР ПЕРФОРМАТИВНОГО ІНСЦЕНУВАННЯ У НАВЧАЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ

М. В. Карповець — Mon, 23 Sep 2024 00:00:00 +0300

У статті здійснено теоретичний аналіз перформативного інсценування як складника навчальної діяльності студентів. Обґрунтовано, що інсценування може впливати на когнітивну сферу студентів у процесі навчання, адже передбачає не лише теоретичне, але й діяльнісне відтворення матеріалу завдяки певному розігруванню на сцені. Зважаючи на це, викладач задає певні рамки для відтворення завдань, у межах яких студенти намагаються трансформувати матеріал у власний досвід завдяки перформансу. Показано, що ключовим механізмом у процесі перформативного інсценування є мімезис як форма соціалізації індивіда та встановлення звʼязків із зовнішнім світом. У цьому контексті образ викладача відіграє ключову роль, адже успішність інсценування й когнітивних результатів прямо залежить від того, наскільки зрозуміло й переконливо він змоделює майбутню професійну діяльність через освітній перформанс. Інсценування найбільш повно розкриває діяльність як елемент когнітивної сфери студентів, адже передбачає практичне, активне й тілесно орієнтоване відтворення матеріалу. Оскільки перформанс передбачає колективну діяльність, то інсценування полегшує оволодіння матеріалу завдяки спільній діяльності. Зазначено, що когнітивна регуляція через перформанс як діяльність у вищій школі дозволяє студентам набути як професійного, так і соціального досвіду. Інсценування стає формою перенесення знання через дію та взаємодію в зовнішню реальність. Таким чином, перформативне інсценування передбачає як чітке, алгоритмізоване виконання завдань і дій на заздалегідь установленій сцені, так і спонтанне й креативне виконання своєї ролі. Доведено, що завдяки можливій спонтанності в навчальній діяльності студенти здатні освоїти матеріал індивідуалізовано. Формування індивідуального стилю навчання завдяки перформансу уможливлює досягнення високих результатів навчання, створюючи рівні умови для всіх суб’єктів навчання.

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ МІЖОСОБИСТІСНОЇ ДОВІРИ ЗДОБУВАЧІВ І ВИКЛАДАЧІВ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Н. О. Мосол — Mon, 23 Sep 2024 00:00:00 +0300

Стаття присвячена дослідженню психологічних аспектів, що впливають на формування міжособистісної довіри викладачів та здобувачів у закладах вищої освіти. Шляхом теоретичного аналізу досліджено, як довіра впливає на організацію навчального процесу, досягнення високого рівня знань, розвиток особистості здобувача, а також його майбутню професійну та особистісну самореалізацію. Сучасний підхід до такої взаємодії передбачає встановлення довірливих відносин між учасниками навчального процесу, що сприяє вдосконаленню процесу здобуття знань, умінь та професійних навичок відповідно до вимог сучасного суспільства. В статті висвітлюються переваги створення міжособистісних довірчих відносин у навчальному середовищі, зокрема щодо ефективного розв’язання навчальних проблем та вирішення життєвих задач та наявність тих якостей особистості, як викладача, так і здобувача, що сприяють виникненню такої взаємодії. Довіра між викладачем та здобувачем вищої освіти сприяє більш якісній поточній діяльності, а також майбутньому професійному розвитку. Сучасні підходи до освіти все більше наголошують на важливості формування довірливих відносин між учасниками навчального процесу. Довіра є основною передумовою позитивної взаємодії між викладачем і здобувачами, а також між самими здобувачами, що дозволяє здійснювати цю взаємодію у форматі співпраці на рівні суб’єктів. Схарактеризовано ключові особистісні характеристики викладачів, які сприяють розвитку довіри, особливості формування довіри в юнацькому віці, а також надано рекомендації для підвищення ефективності взаємодії у навчальному процесі. Довіра між викладачем та здобувачем є важливою передумовою для успішного навчання та особистісного зростання під час навчання в закладі вищої освіти; а розвиток особистісних якостей, що сприяють налагодженню довірливих міжособистісних відносин між учасниками навчального процесу сприяє більш гармонійному розвитку молоді та екологічній психологічній атмосфері у вищому навчальному закладі.

ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРЕАТИВНОСТІ ТА МЕТАКРЕАТИВНОСТІ У СТРУКТУРІ АКАДЕМІЧНОЇ УСПІШНОСТІ СТУДЕНТА-ПСИХОЛОГА НА ТРЕТЬОМУ РОЦІ НАВЧАННЯ

М. В. Саврасов, О. Г. Шайда, О. Д. Гришко — Mon, 23 Sep 2024 00:00:00 +0300

Дослідження присвячене актуальній проблемі психологічна характеристика креативнісних та метакреативнісних складових академічної успішності майбутніх психологів. Серед основних пріоритетів дослідження – визначення сучасних теоретичних та методологічних передумови аналізу креативнісних та метакреативнісних компонент академічної успішності студентів-психологів на третьому році навчання, емпірична характеристика їх психологічної структури та функцій та поглиблення наявних наукових відомостей про психологічну структуру академічної успішності майбутніх психологів. Успішність академічної діяльності майбутнього психолога варто розглядати з опором на позитивно ним сприйнятий результат особистісно детермінованої академічної активності, що відобразилася у продуктивній взаємодії із наявним академічно-професійним середовищем, й кінцевою метою якої була реалізація власних освітньо-психологічних та практичних психологічних потреб. Креативність майбутнього психолога доречніше за все розуміти як сутнісну професійну характеристику особистості, його вмотивовану здатність до інноваційної теоретико-психологічної та практичної психологічної діяльності, що визначається низкою нелінійних, багаторівневих мультикатегоріальних характеристик людини, що творить у процесі академічно-професійного функціонування. Емпіричним шляхом доведено, що на третьому році навчання у виші креативність та метакреативність майбутнього психолога як складові його академічної успішності характеризуються насамперед мнемічною рефлексією як здатністю усвідомлювати процеси пам’яті, здатністю деталізувати вербалізовані образи як характеристикою вербальної креативності, здатністю до створення оригінальних вербальних образів як характеристикою вербальної креативності та метамнемічним відтворенням як характеристикою його метапам’яті.

ПРИВ’ЯЗАНІСТЬ ДО БАТЬКІВ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ ПІДЛІТКІВ

M. M. Sychynska — Mon, 23 Sep 2024 00:00:00 +0300

У роботі викладено аналіз результатів дослідження прив’язаності до батьків як чинника формування резильєнтності підлітків. Доведено, що у умовах повномасштабної тривалої війни в Україні підлітки постають вразливою віковою групою, до традиційних суперечливих особливостей формування особистості якої додаються складні умови соціального буття. Підтверджено прикладне значення вивчення змісту та характеру дії батьківсько-дитячих взаємовідносин на формування резильєнтності підлітків як провідної риси їхньої успішної адаптації в умовах складних вітчизняних реалій і тотальної невизначеності соціального буття. Проведене констатувальне дослідження виявило, що найбільші середньостатистичні показники підлітки мають до ровесників, дещо менші – до матерів і найменші – до татів. Домінування прив’язаності до однолітків можна пояснити провідною діяльністю підлітків – довірливим спілкуванням з ровесниками. Цим підтверджується і переважання показників довіри до однолітків як парціального прояву прив’язаності підлітків. Проте найбільша кількість носіїв високого рівня прив’язаності підлітків розповсюджується на матерів, а не на однолітків. Також показники активності спілкування з матір’ю у опитаних підлітків є домінуючими, порівняно з взаємодією з ровесниками. Зафіксовано найвищі показники відчуження підлітків щодо татів, а найнижчі – щодо матерів. Встановлено, що впливовим чинником формування резильєнтності підлітків є їх прив’язаність до обох батьків, причому прив’язаність до матері у опитаних прямо корелює з прив’язаністю до тата, що вказує на важливість сприятливої взаємодії з обома батьками у разі їх наявності. Таким чином доведено, що прив’язаність підлітків до батьків і позитивні батьківсько-дитячі стосунки у родині є впливовим чинником формування резильєнтності як провідної особистісної риси вітчизняних підлітків.

ДИНАМІКА ІДЕНТИЧНОСТІ МОЛОДИХ ГРОМАДЯН В УМОВАХ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

М. А. Дроздова — Mon, 23 Sep 2024 00:00:00 +0300

У статті наведено результати емпіричного онлайн-дослідження, проведеного в березні-квітні 2023 р. з метою вивчення динаміки особистісної та соціальної ідентичності вітчизняної молоді в умовах воєнних дій. Вибірка представлена 769 студентами віком 17–35 років (переважна більшість жіночої статі) з усіх регіонів України («Центр», «Захід», «Схід», «Південь», «Північ»). Як діагностичний інструментарій використовувався модифікований варіант методики «Хто Я?» (автор С. Ольховецький). Студентам пропонувалося дати кілька варіантів відповідей на 4 запитання: 1. Ким я був/була до війни? 2. Ким я був/була, коли війна тільки почалася? 3. Хто я зараз? 4. Ким я буду в майбутньому (після війни)? Результати оброблялися шляхом процедури частотного контент-аналізу. Було з’ясовано, що особистісна ідентичність у структурі ідентичності вітчизняної молоді загалом представлена емоційно-вольовими особливостями в динаміці, демографічними (стать, вік) та абстрактними («людина/особистість») характеристиками, тоді як соціальна ідентичність постає ототожненням себе з певним соціальним статусом та етно-політичними властивостями. У контексті динаміки ідентичності з’ясовано, що у звичайних умовах буття та на початку війни в структурі ідентичності переважає особистісна складова. Натомість соціальна ідентичність набуває пріоритетного значення в ситуації тривалої війни. В образі Я-майбутнє в показниках обох ідентичностей отримано незначні відмінності, що може свідчити про приблизно однакову відрефлексовану важливість для молоді Я-соціального та Я-особистісного. На рівні частотних показників виділених категорій найістотніші зміни зафіксовано щодо емоційних характеристик і статусів професійного та здобувача освіти. Також зафіксовано певне зростання національної свідомості вітчизняних громадян, зумовлене війною.

БІОХІМІЧНІ МАРКЕРИ ТА НЕЙРОПСИХОФІЗІОЛОГІЯ ФЕНОМЕНУ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ

О. М. Миколайчук — Mon, 23 Sep 2024 00:00:00 +0300

Стаття висвітлює проблему емоційного вигорання як важливої складової професійної ефективності фахівців. Для глибшого розуміння поняття розкрито дефініцію та основні прояви цього феномену. Акцентовано увагу на етимології поняття «burnout» (вигорання). Визначено, що цей стан негативно впливає на ментальне здоров’я та на професійну діяльність зокрема. Проаналізовано роль біохімічних маркерів та нейропсихофізіологічних аспектів у розвитку емоційного вигорання, зокрема їх взаємозв’язок з процесами стресу та адаптації, редукційно визначено предиктори розвитку виснаження. Методологія ґрунтується на аналізі теоретичних та емпіричних досліджень означеної проблематики та на принципах системності, науковості та верифікації. Наукова новизна дослідження полягає в розширенні уявлень про фізіологічну складову феномену емоційного вигорання, враховуючи патологічні прояви та критерії. Систематизовано сучасні наукові дослідження у цій галузі з метою кращого розуміння механізмів та наслідків цього складного явища, що є актуальним для подальших досліджень та розробки ефективних стратегій попередження та управління емоційним вигоранням. Наголошено на тому, що під емоційним вигоранням слід розуміти багатовимірний конструкт, що включає в себе складний каскад біохімічних реакцій та фізіологічних процесів на рівні всіх органів і систем, що проявляється у вигляді поведінкових та особистісних змін та призводить до виснаження, деперсоналізації, зниження працездатності та редукції власних досягнень. Глибоке вивчення нейрофізіологічних корелятів даного феномену дозволить поглибити діагностику та розробити програму корекції з метою превенції розвитку або зменшення проявів синдрому, що матиме позитивний вплив на професійну ефективність та відновлення ментального здоров’я в цілому.

ЕМПІРИЧНЕ ВИВЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ ТА ЧЛЕНІВ ЇХ СІМЕЙ, ЯКІ ЗАЗНАЛИ ВПЛИВУ ТРАВМУЮЧОЇ ПОДІЇ

О. А. Орловська — Mon, 23 Sep 2024 00:00:00 +0300

У статті представлено результати емпирічного вивчення психологічних особливостей учасників бойових дій та членів їх сімей, які зазнали впливу травмуючої події. Особливу увагу акцентовано на дослідженні та оцінці психологічних чинників сімейної адаптації учасників бойових дій до мирного життя, визначенні зв’язку психологічних особливостей та структурних компонентів психологічних чинників учасників бойових дій та членів їх сімей. На основі системного підходу вивчено психологічні особливості і особливості сімейних взаємовідносин учасників бойових дій, що впливають на сімейну адаптацію. Для дослідження психологічних особливостей учасників бойових дій та членів їх сімей, які зазнали впливу травмуючої події, було використано шість методик, для дослідження особливості сімейної адаптації використано три методики, для дослідження копінг-стратегії учасників бойових дій та членів їх сімей у сімейній адаптації було обрано три методики. В дослідженні підтверджено припущення: сім’я є важливим аспектом успішної адаптації для учасників бойових дій, зокрема підтримка та розуміння близького сімейного оточення відіграє ключову роль в успішній реадаптації учасників бойових дій до умов мирного життя та відновлення їх психологічного стану. Вивчено психологічні чинники сімейної адаптації учасників бойових дій та виявлено особистісні риси, особливості посттравматичного стресового розладу, його впливу на посттравматичне зростання, сприйняття соціальної підтримки, ідентифікації розладів, пов’язаних із вживанням алкоголю. У результаті комплексного аналізу визначено можливість сприйняття учасниками бойових дій психокорекційних заходів та формування первинних терапевтичних груп в залежності від крайніх показників методик, шкал, тестів для їх включення у «Систему супроводу психологічної сімейної адаптації учасників бойових дій». Доведено, що сім’я є вагомим ресурсом підтримки учасника бойових дій у період адаптації. Обґрунтовано та впроваджено «Систему супроводу психологічної сімейної адаптації учасників бойових дій», а також оцінено її ефективність.

ПОДОЛАННЯ ДИСТРЕСУ ВИМУШЕНОГО ПЕРЕМІЩЕННЯ ТА ВІДНОВЛЕННЯ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я ВИМУШЕНИХ МІГРАНТІВ

Т. М. Іванець — Mon, 23 Sep 2024 00:00:00 +0300

Стаття присвячена аналізу механізмів подолання дистресу вимушеного переміщення та відновлення психічного здоров’я вимушених мігрантів на основі вивчення міжнародного та українського досвіду. Відзначено, що для подолання дистресу вимушеного переміщення та пов’язаних з ним психічних розладів дуже важливим є скринінг історії травми та її наслідків для психічного здоров’я. Це необхідно робити ще на самому початку адаптаційного періоду, бо подібний скринінг дасть можливість визначити особливості допомоги, якої потребує той чи інший вимушений мігрант, та адресно задовольнити його специфічні потреби. Скринінг має бути пріоритетним для організацій, що працюють з вимушеними мігрантами, та бути включеним до первинної ланки системи медичної допомоги. З’ясовано, що існує три основних варіанти втручання у психічне здоров’я вимушених мігрантів: профілактика, лікування, підтримка, при цьому кращого терапевтичного ефекту можна досягти, якщо працювати з усією родиною ще в процесі переміщення. Однак лише невеличка частка вимушених мігрантів звертається по психологічну допомогу через наступні причини: стигматизація питань, пов’язаних з психічним здоров’ям, відсутність знань про лікування та інформації про те, як і куди звернутися по допомогу, відсутність спеціалістів, які володіють рідною мовою вимушеного мігранта, недостатня кількість спеціалістів та черги, висока вартість прийому у спеціалістів, незручне в логістичному плані розташування центрів психологічної допомоги. Сформовано рекомендації щодо подолання цих проблем (як для вимушених мігрантів, так і для фахівців у сфері психічного здоров’я). Проаналізовано світовий та український досвід реалізації «Програми дій щодо розвитку психічного здоров’я» (mhGAP), яка була запущена ВООЗ у 2008 році, особливості використання сучасних інформаційних технологій для надання психологічної допомоги.

МЕДИЧНИЙ СТАН ПОСТРАЖДАЛИХ ВНАСЛІДОК ВІЙНИ В УКРАЇНІ: ФІЗИЧНЕ ЗДОРОВ’Я, МЕДИЧНІ ПРОБЛЕМИ ТА ЇХНІЙ ВПЛИВ НА ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я

І. С. Клименко — Mon, 23 Sep 2024 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано медичний стан постраждалих внаслідок війни в Україні, їх фізичне здоров’я, можливі медичні проблеми та їхній вплив на психічне здоров’я. Проведено аналіз частоти виявлення ПТСР, депресії, тривожних розладів у військовослужбовців ЗСУ, ТрО, військовополонених, осіб з тимчасово окупованих територій та ВПО залежно від поширення хвороб. Також проведено аналіз оцінок загального самопочуття та потреби звернення до лікаря. Здійснено розгляд та узагальнення наукових підходів щодо діагностики та лікування зазначених медичних і психічних проблем. Особлива увага приділяється комплексному підходу, що включає медичну реабілітацію та психологічну підтримку для поліпшення загального стану здоров’я постраждалих. Висвітлено сучасні методи та практики, що застосовуються для надання допомоги цим групам населення, включаючи використання міждисциплінарних команд, які складаються з лікарів, психологів, психотерапевтів та соціальних працівників. Розглянуто перспективи подальших досліджень та розробок у сфері медичної допомоги постраждалим внаслідок війни в Україні, зокрема щодо інтеграції новітніх технологій у процес реабілітації та лікування, а також підвищення рівня обізнаності медичних працівників та населення про ефективні методи підтримки фізичного та психічного здоров’я. Згідно з результатами дослідження, частота виявлення ПТСР серед постраждалих варіюється залежно від наявності різних соматичних захворювань. Зокрема, 67% досліджуваних мали ПТСР, з найвищою частотою серед осіб із захворюваннями нервової системи та органів травлення. Тривожні розлади проявлялися у 10% осіб без соматичних захворювань, причому наявність соматичного захворювання підвищувала ризик розвитку тривожних розладів. Депресія зустрічалася з найменшою частотою серед осіб без соматичних захворювань (3%), але частота значно зростала при наявності захворювань органів травлення (14%), нервової системи (11%) та ендокринної системи (12%). Запропоновано рекомендації щодо вдосконалення системи надання медико-психологічної допомоги, враховуючи специфічні потреби різних категорій постраждалих. Розглянуто перспективи подальших досліджень та розробок у сфері медичної допомоги постраждалим внаслідок війни в Україні.

ВПЛИВ ЗМІНИ УПРАВЛІНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ НА РОЗВИТОК ОРГАНІЗАЦІЇ

Ю. О. Асєєва, К. О. Шалаєва — Mon, 23 Sep 2024 00:00:00 +0300

Стаття досліджує вплив управлінської взаємодії та мотивації на зміни організаційної культури. Організаційна культура, як сукупність цінностей, переконань та норм поведінки, що притаманні працівникам організації, відіграє ключову роль у досягненні стратегічних цілей та підтримці конкурентоспроможності. Успішне управління змінами в організаційній культурі залежить від ефективної взаємодії керівництва з персоналом та належної системи мотивації. Аналізуючи теоретичні підходи до управління змінами, автори наголошують на важливості відкритого діалогу між керівництвом та працівниками, створення сприятливих умов для обміну ідеями та врахування потреб кожного члена колективу. Визначено, що довіра та взаємоповага є базисом для ефективної комунікації, яка сприяє зниженню опору змін. Окрему увагу приділено питанням мотивації як одного з головних факторів, що впливають на адаптацію до нововведень. Розглянуто різні теорії мотивації та їхнє практичне застосування в умовах зміни організаційної культури. Зокрема, акцентовано на необхідності індивідуального підходу до стимулювання працівників, з огляду на їх особисті мотиви та потреби. Важливим аспектом є також визнання досягнень та нагородження за високі результати, що підсилює мотивацію та сприяє розвитку лояльності до організації. У висновках підкреслено, що достатній рівень емоційного інтелекту лідера вибудовує зміни організаційної культури через управлінську взаємодію та мотивацію на основі системного підходу й чіткого планування. Застосування комплексних методів управління, що враховують людський фактор, дозволяє досягти стійких позитивних змін і підвищити загальну ефективність організації. Ця стаття буде корисною для дослідників, управлінців та практиків, які прагнуть покращити організаційну культуру своїх підприємств через удосконалення управлінських підходів та мотиваційних стратегій.