ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЖИТТЄСТІЙКОСТІ ВІЙСЬКОВИХ В УМОВАХ БОЙОВИХ ДІЙ

Анотація

Стаття присвячена висвітленню основних результатів еміричного дослідження показників рівня життєстійкості та взаємозв’язку даного феномену з копінг-стратегіями та симптомами, які лежать в основі розвитку ПТСР. Проаналізовано підходи до вивчення поняття життєстійкості - "hardiness", яка сприяє мобілізації внутрішніх ресурсів. Встановлено, що життєстійкість характеризується здатністю особистості витримувати ситуацію гострого або хронічного стресу, зберігати внутрішню збалансованість не знижуючи успішності діяльності, є фундаментом особистісних рис та одним із ключових параметрів індивідуальної здатності людини до зрілих форм саморегуляції. Поняття життєстійкості включає в себе три відносно автономних компоненти: залученість, контроль, прийняття ризику. Вираженість цих компонентів підсилює життєстійкість в цілому та перешкоджає появі внутрішньої напруги в стресових ситуаціях за рахунок стійкої спрямованості на долання стресу. У емпіричному дослідження брали участь військові чоловічої статі віком від 20 до 45 років, які перебували в зоні АТО і мали попередній бойовий досвід. Було використано тест життєстійкості С. Мадді, опитувальник копінг-стратегій Р. Лазаруса і С. Фолкмана, шкала оцінки впливу травматичної події (Impact of Event Scale, IES-R) Horowitz М. J., Wilner N., опитувальник самооцінки стресостійкості С.Коухена і Г.Вілліансона. З’ясовано, що життєстійкість в умовах соціальної підтримки сприяє стійкості до розвитку ПТСР, військові з високим рівнем життєстійкості протистоять стресовим розладам, здатні зберігати фізичне та психічне здоров’я у ситуації бойових дій. Життєстійкість можна розвивати, застосовуючи спеціальні тренінгові програми, які складаються з низки вправ, спрямованих на формування адаптивних копінг-стратегій, ефективних міжособистих стосунків, що базуються на підтримці і довірі.