ПРОФЕСІЙНА ІДЕНТИЧНІСТЬ ЯК ЧИННИК ЖИТТЄСТІЙКОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Анотація

У статті викладені результати емпіричного дослідження впливу професійної ідентичності на рівень життєстійкості особистості. У дослідженні перевіряється припущення про те, що рівень сформованості професійної ідентичності впливає на життєстійкість у несприятливих умовах життєдіяльності. Було обстежено 100 працюючих осіб віком від 18 до 60 років, 49 чоловіків та 51 жінка. Теоретичною основою дослідження є концепція життєстійкості та положення про те, що конкретизація Я-образу сприяє кращій адаптивності та здатності протистояти стресу. Для пошуку співвідношення показників статусу професійної ідентичності та життєстійкості у дослідженні були застосовані методики С. Мадді «Життєстійкість людини», методика дослідження професійної ідентичності Л. Шнейдер, тест колективної самооцінки професійної групи Р. Люхтанена та Дж. Крокера. Аналіз отриманих даних показав, що існують позитивний взаємозв’язок між загальним показником життєстійкості та статусом професійної ідентичності. У дослідженні з’ясовано, що високий рівень життєстійкості на статистично-значущому рівні позитивно пов’язаний із такими статусами професійної ідентичності, як мораторій та досягнута позитивна ідентичність, натомість найнижчий рівень життєстійкості пов’язаний із передчасною професійною ідентичністю. З’ясовано, що особи з досягнутою позитивною ідентичністю мають найвищі показники складових життєстійкості «залученість» та «прийняття ризику». Водночас, найнижчі показники всіх, без виключення, складових життєстійкості мають досліджувані з передчасною професійною ідентичністю. Зроблені висновки про те, що професійна ідентичність, здобута та «вистраждана» шляхом життєвого самовизначення, особистісного пошуку, а не формально присвоєна через зовнішні атрибути професійної приналежності, надає людині відчуття повноцінності, осмисленості, внутрішньої наповненості життя та дозволяє зберігати психологічний баланс. Тому пошук ефективних шляхів та засобів розвитку професійної ідентичності сприятиме підвищенню життєстійкості особистості та її спроможності не лише виживати, а й зростати у несприятливих умовах життєдіяльності.