ПСИХОЛОГІЧНО-ЗНАЧЕННЄВІ І ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ФЕНОМЕНІВ «АКТИВІЗАЦІЯ» Й «АКТУАЛІЗАЦІЯ»

Анотація

Мета статті полягає у розкритті значеннєвого співвідношення понять «активізація» й «актуалізація», описі особливостей їх застосування в сучасних прикладних галузях психології і педагогіці. Зміст статті репрезентує наукове уявлення психологів і педагогів про такі психологічні явища як «актуалізація» і «активізація» та презентує розуміння авторів про можливості урахування означених феноменів в психологічному консультуванні, психотерапії, освіті, зокрема освіті дітей дошкільного віку та розвитку їхнього мовлення. У статті зазначається, що в психології активізацію розглядають як посилення діяльності; спонукання до рішучих дій; посилення, пожвавлення діяльності, як перехід до більш рухового стану, до рішучих дій. Значно менше використовується в психолого-педагогічній літературі термін «актуалізація» – дія за значенням дієслова актуалізувати. Це – перевід чого-небудь зі стану потенційного, не відповідного сучасним умовам, в стан реальний, актуальний, відповідний сучасним умовам. Аналіз психологічної і педагогічної літератури засвідчує, що психологічний термін «актуалізація» до цього часу не знайшов коректного в прикладному сенсі, доцільного і достатнього вживання в психотерапії, психологічному консультуванні, педагогіці і лінгводидактиці. Увага науковців і практиків до цих термінів особливо важлива щодо розвитку усіх психічний процесів дітей, зокрема їхнього мовлення, його словника і граматичної будови, особливо в дошкільному віці, оскільки від правильного розуміння понять «актуалізація» і «активізація» безпосередньо залежить, наскільки ефективними будуть психологічні і педагогічні впливи, спрямовані як на клієнта, так і на цілеспрямоване формування психіки дітей. Аналіз мовлення дітей дошкільного віку засвідчив, що вони надзвичайно сприйнятливі до нових слів і граматичних форм. Цей вік є періодом активного практичного засвоєння правил уживання лексичних і використання граматичних засобів. Проте, нажаль, виразність їхніх висловлювань забезпечуються не за рахунок актуалізації вживаних лексем, словосполучень і речень, а здебільшого завдяки широкому використанню невербальних засобів комунікації (різноманітних поз, рухів, дій, жестів, міміки тощо), що не сприяє психічному розвитку і взаєморозумінню з комунікантами.