ДІАГНОСТИЧНА МОДЕЛЬ ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ ОСОБИ, ЩО ЗАЗНАЛА ВТРАТИ ЧЕРЕЗ ВІЙНУ
DOI:
https://doi.org/10.32782/psy-visnyk/2025.1.10Ключові слова:
незакінчене горювання, горювання, травматерапія, втрати, депресія, тривога, адаптаціяАнотація
У статті досліджується проблематика горювання серед жінок, які зазнали втрат унаслідок війни, та особливості їхнього емоційного, когнітивного і соціального стану. Виокремлено п’ять основних категорій учасниць дослідження: жінки, які втратили чоловіків; жінки, які починають нове життя після втрати; матері, що стикаються з труднощами виховання дітей без чоловіка; жінки, чиї чоловіки перебувають у полоні; жінки, чиї чоловіки служать на фронті. Проаналізовано характерні психологічні труднощі кожної з цих категорій, зокрема тривогу, невизначеність, страх втрати, депресивні прояви, соціальну ізоляцію та емоційне виснаження. Методологія дослідження включала первинну психодіагностику за допомогою шкал IES-R, BDI та PHQ-9, що дозволило оцінити рівень травматизації та визначити основні запити учасниць. Результати показали, що найвищі показники депресивних станів та симптомів незавершеного горювання спостерігаються серед жінок, чиї чоловіки перебувають у полоні або воюють на фронті. Ці жінки часто переживають інтрузивні думки, відчуття безнадійності, труднощі у прийнятті реальності втрати, порушення сну та соматичні реакції на стрес. Запропоновано підхід до психологічної підтримки таких жінок через розробку програми групової психологічної корекції, що враховує унікальні потреби кожної категорії. Ця програма включає стабілізаційні техніки, методи когнітивно-поведінкової терапії, роботу з травматичним досвідом та психоедукацію. Особливий акцент зроблено на створенні безпечного середовища для обговорення переживань та формуванні підтримувальних спільнот. Також обґрунтовано необхідність інтеграції психологічної допомоги в соціальні реабілітаційні програми для жінок, які втратили близьких через військові дії. Окреслено перспективи подальших досліджень, спрямованих на адаптацію ефективних терапевтичних моделей до специфіки переживань українських жінок, які зазнали втрат унаслідок війни.
Посилання
Горностай, П. (2023). Психологія колективних травм. Кропивницький : Імекс-ЛТД, 312 с.
Гридковець, Л., Вебер, Т., Журавльова, Н., та ін. (2018). Основи реабілітаційної психології: подолання наслідків кризи. Том 3. Київ : ОБСЄ, 240 с.
Крушинська, Н. (2021). Сучасні підходи до травматерапії у роботі з постраждалими від війни. Психологія здоров’я, №15, с. 92–96.
Ставицька, Н., Улько, Н. (2020). Психологічні основи роботи з психотравмою. Тези науково-практичної конференції. Київ : Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України, с. 55–60.
Титаренко, Т. М. (2018). Екзистенція травми: інтеграція досвіду війни у життєвий світ особистості. Київ : Науковий світ, 232 с.
Толкунова, С. (2014). Психологія здоров’я: теорія та практика. Харків : Видавничий дім «Основа», 348 с.
Bowlby, J. (1980). Attachment and Loss: Volume 3. Loss, Sadness, and Depression. Basic Books.
Danieli, Y., Maidan, I. (2023). Multigenerational Legacies of Trauma. Psychosomatic Medicine and General Practice, 8(1), с. 45–60. DOI: 10.26766/pmgp.v8i1.409.
Kübler-Ross, E. (1969). On Death and Dying. Macmillan Publishing Co.
Gornostai, P. (2023). Collective Traumas: Dynamics and Recovery Mechanisms. National Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, 215 с.
Stroebe, M., & Schut, H. (1999). The Dual Process Model of Coping with Bereavement: Rationale and Description. Death Studies, 23(3), pp. 197–224.
