ПРИВ’ЯЗАНІСТЬ ДО БАТЬКІВ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ ПІДЛІТКІВ

Анотація

У роботі викладено аналіз результатів дослідження прив’язаності до батьків як чинника формування резильєнтності підлітків. Доведено, що у умовах повномасштабної тривалої війни в Україні підлітки постають вразливою віковою групою, до традиційних суперечливих особливостей формування особистості якої додаються складні умови соціального буття. Підтверджено прикладне значення вивчення змісту та характеру дії батьківсько-дитячих взаємовідносин на формування резильєнтності підлітків як провідної риси їхньої успішної адаптації в умовах складних вітчизняних реалій і тотальної невизначеності соціального буття. Проведене констатувальне дослідження виявило, що найбільші середньостатистичні показники підлітки мають до ровесників, дещо менші – до матерів і найменші – до татів. Домінування прив’язаності до однолітків можна пояснити провідною діяльністю підлітків – довірливим спілкуванням з ровесниками. Цим підтверджується і переважання показників довіри до однолітків як парціального прояву прив’язаності підлітків. Проте найбільша кількість носіїв високого рівня прив’язаності підлітків розповсюджується на матерів, а не на однолітків. Також показники активності спілкування з матір’ю у опитаних підлітків є домінуючими, порівняно з взаємодією з ровесниками. Зафіксовано найвищі показники відчуження підлітків щодо татів, а найнижчі – щодо матерів. Встановлено, що впливовим чинником формування резильєнтності підлітків є їх прив’язаність до обох батьків, причому прив’язаність до матері у опитаних прямо корелює з прив’язаністю до тата, що вказує на важливість сприятливої взаємодії з обома батьками у разі їх наявності. Таким чином доведено, що прив’язаність підлітків до батьків і позитивні батьківсько-дитячі стосунки у родині є впливовим чинником формування резильєнтності як провідної особистісної риси вітчизняних підлітків.