ПСИХОЛОГІЧНА СТІЙКІСТЬ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ ЕКСТРЕМАЛЬНИХ СОЦІАЛЬНИХ ВИКЛИКІВ: ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ У КОНТЕКСТІ СУЧАСНОЇ КРИЗИ

Анотація

У статті проаналізовано сучасні підходи до визначення психологічної стійкості, що розглядається як багатовимірна характеристика особистості, яка включає життєстійкість, резильєнтність, стресостійкість та інші ресурси адаптації. Узагальнено, що феномен психологічної стійкості інтегрує в собі як внутрішні особистісні властивості, так і соціально-культурні чинники, що зумовлюють ефективне функціонування в умовах невизначеності та екстремальних викликів. Визначено, що життєстійкість та резильєнтність є центральними складовими психологічної стійкості, які виконують комплементарні функції та поєднання цих характеристик дозволяє людині зберігати функціональність і психічне благополуччя в кризових обставинах. У дослідженні взяли участь 422 особи з різних регіонів України та українці, які перебувають за кордоном. Використано комплекс психодіагностичних методик: опитувальники резильєнтності, життєстійкості, якості життя та психологічного благополуччя. Доведено, що резильєнтність має тісні позитивні кореляційні зв’язки з життєстійкістю, якістю життя та психологічним благополуччям. Встановлено, що вищі показники резильєнтності та життєстійкості притаманні досліджуваним, які залишаються в Україні, що інтерпретується як результат мобілізації внутрішніх ресурсів у відповідь на екстремальні зовнішні обставини. Водночас статистично значущих відмінностей у суб’єктивній оцінці якості життя між групами не виявлено. Зроблено висновок, що психологічна стійкість є інтегральним утворенням, розвиток якого зумовлений поєднанням індивідуально-особистісних рис, соціального контексту та культурних цінностей. Отримані результати розширюють уявлення про психологічні ресурси українців у контексті воєнних дій та масових міграцій і можуть бути використані для розробки програм психологічної підтримки та зміцнення психічного здоров’я населення.