ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ САМОДІАГНОСТИКИ РДУГ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЮНАКІВ З ДІАГНОСТОВАНИМ ТА НЕДІАГНОСТОВАНИМ РОЗЛАДОМ
DOI:
https://doi.org/10.32782/psy-visnyk/2025.2.13Ключові слова:
самодіагностика, РДУГ, тривога, віктимна ідентичність, конформність, кореляційний аналіз, когнітивні спотворення, патологізаціяАнотація
Метою дослідження є виявлення та порівняння структури взаємозв’язків між психологічними чинниками самодіагностики РДУГ у юнаків з офіційно підтвердженим діагнозом та без нього. Актуальність дослідження зумовлена зростанням випадків самодіагностики РДУГ серед молоді, особливо під впливом інформації з соціальних мереж, та недостатнім розумінням психологічних механізмів цього процесу. У дослідженні взяли участь 120 осіб віком від 17 до 25 років, розподілених на дві групи: з діагностованим РДУГ (n=28) та без офіційного діагнозу, але з самозвітованими симптомами РДУГ (n=92). Використовувалися стандартизовані методики: шкала самооцінки РДУГ у дорослих ASRS v1.1, опитувальник GAD-7 для оцінки тривоги, методика дослідження віктимної ідентичності О. Андроникової. Додатково застосовувалися питання для самооцінки наявності симптомів РДУГ та їхнього впливу на життя. Статистичний аналіз включав обчислення описових статистик та кореляційний аналіз за Пірсоном з рівнем значущості p≤0,05 та p≤0,01. Результати показали принципові відмінності в структурі психологічних взаємозв’язків між групами. У групі без діагнозу виявлено значущі кореляції між суб’єктивним переконанням у наявності РДУГ та рівнем тривоги (r=0,26, p≤0,05), тоді як у групі з діагнозом такі зв’язки були відсутніми. Особливо показовою є різниця в силі кореляцій між об’єктивними показниками РДУГ та тривогою: у групі без діагнозу цей зв’язок значно сильніший (r=0,67 проти r=0,41 у групі з діагнозом). В обох групах віктимна ідентичність корелює з оцінкою впливу симптомів на життя, проте механізми цього зв’язку психологічно відрізняються. Отримані результати свідчать, що тривога може виступати тригером самодіагностики РДУГ лише за відсутності офіційного підтвердження діагнозу. Для юнаків з підтвердженим діагнозом РДУГ характерна «діагностична стабільність», коли розлад інтегрований у Я-концепцію без додаткового емоційного навантаження. Дослідження підтверджує необхідність диференційованих підходів до психологічної роботи з різними групами молоді та розробки специфічних інтервенцій для профілактики хибної самодіагностики серед юнацького населення.
Посилання
Ільницька Т. Ю., Марценковський І. А., Булахова Л. О. Гіперкінетичний розлад у дорослих як можлива причина соціальної дезадаптації. Архів психіатрії. 2016. Т. 22, № 4. С. 34–37.
Конверський А., Колотілова Н. Підтверджувальне викривлення в процесах аргументації. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. 2023. С. 20–24. DOI: https://doi.org/10.17721/2523-4064.2023/9-3/15.
Присяжна Х. Психологічні особливості прояву синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю у першокласників. Магістерський науковий вісник ТНПУ ім. В. Гнатюка. 2015. № 23. С. 173–178. URL: http://dspace.tnpu.edu.ua/bitstream/123456789/13020/1/17Prisyazhna.pdf .
Шевченко Л. О. Структурні складові віктимної особистості. Форум права. 2012. № 4. С. 1058–1063.
Aleksina N., Gerasimenko O., Lavrynenko D., Savchenko O. Ukrainian adaptation of the Generalized Anxiety Disorder scale (GAD-7): diagnostic experience in the state of martial law. Insight: The Psychological Dimensions of Society. 2024. № 11. P. 77–103. DOI: https://doi.org/10.32999/2663-970X/2024-11.
Adult Attention-Deficit Hyperactivity Disorder: Assessment Guidelines Based on Clinical Presentation to a Specialty Clinic. P. Roy-Byrne et al. Comprehensive Psychiatry. 1997. Vol. 38, № 3. P. 133–140. DOI: https://doi.org/10.1016/S0010-440X(97)90065-1.
Bituin A. N., Congreso J., Francisco C., Magsalin K. Examining self-diagnosing patterns: motivations and ramifications in young adults. 2024. DOI: 10.13140/RG.2.2.12445.32483.
Bowden O. POV – You have ADHD: Examining Predictors of Self-Diagnosis of ADHD on TikTok. Murray State Theses and Dissertations. Murray, 2023. P. 16–46.
Brinkmann S. Diagnostic Cultures. Taylor & Francis, 2020. 154 p.
Crosby J. Thriveworks research indicates Americans commonly diagnose themselves and others with mental health conditions. Thriveworks. 2022. URL: https://thriveworks.com/help-with/research/thriveworks-research-americans-diagnoseselves-others/ (дата звернення: 31.05.2025).
Kets de Vries M. F. R. Are You a Victim of the Victim Syndrome? SSRN Electronic Journal. 2012. DOI: https://doi.org/10.2139/ssrn.2116238.
Levi M. M., Golding J. M. Mental Health in the Courtroom: How Victim Mental Health Status Impacts Juror Decision-Making in a Rape Case. 2024. DOI: 10.1080/1068316x.2024.2316229.
Mierau S. B. Do I Have ADHD? Diagnosis of ADHD in Adulthood and Its Mimics in the Neurology Clinic. Neurology. 2024. Vol. 15, № 1. DOI: 10.1212/cpj.0000000000200433.
Nguyen Q., Tan M., Li J. J. Paradoxical Hyperreflexia in a Patient With Classic Guillain-Barré Syndrome. Cureus. 2023. DOI: 10.7759/cureus.50184.
Phillips L. Self-diagnosis in a digital world. Counseling Today. 2022. URL: https://www.counseling.org/publications/counseling-today-magazine/article-archive/article/legacy/self-diagnosis-in-a-digital-world.
Rouffaer S. ‘TikTok taught me’: A study on women’s psychological and social motivations to self-diagnose with ADHD through social media. Youth Development and Social Change. Utrecht, 2024. P. 17–28.
Xiao J. A Comprehension of Disease Based on the Theory of Social Construction. Chinese Medical Ethics. 2007. URL: https://en.cnki.com.cn/Article_en/CJFDTotal-XNLX200704008.htm.
