ФЕНОМЕНОЛОГІЧНЕ ПОЛЕ ПРОКРАСТИНАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

Анотація

У статті розкривається погляд на прокрастинацію як норму, а не патологію. Прокрастинація може бути або епізодичною, або хронічною, але в обох випадках вона є захисним механізмом раціоналізації психіки людини. Прокрастинація може бути як ірраціональною, так і раціональною позицією особистості. Розрізняють прокрастинацію як відкладання виконання завдання та відкладання прийняття рішень. Прокрастинація розглядається як бажання людини уникати поспіху та напруги, як ірраціональне чи раціональне відтермінування виконання завдань чи прийняття рішень, як процес безпричинного чи з певної причини відкладання, як прагнення уникнути неприємних завдань чи отримати позитивні емоції в умовах дефіциту часу, як погана звичка або лінощі. Розрізняють два підходи до трактування прокрастинації: зниження напруги та збільшення напруги. Усі чинники виникнення прокрастинації вчені об’єднують у дві групи: перманентні (мало піддаються зміні та стабільні у часі) та ситуативні (добре піддаються зміні та нестабільні у часі). Наслідки прокрастинації можуть бути психологічними, соціальними та фізіологічними. Феноменологічне поле прокрастинації особистості представляє собою особливості когнітивної, емоційної, поведінкової та біологічної сфер. Причини, прояви та наслідки прокрастинації у дітей, молоді та дорослих є різними. Виділяють шість ознак проявів прокрастинації: уявна безпека, лінощі, виправдання, самообман та повтор. Описано сім типів прокрастинації у конструюванні особистісного майбутнього: конструктивний, конвенційний, енергозберігальний, спорадичний, шаблонний, трендовий та комунікативний. Прокрастинація може бути активною та пасивною. Активна прокрастинація є раціональною, оскільки виявляється в отриманні вигоди від виконання більш приємних справ. Пасивна прокрастинація є ірраціональною, оскільки людина не отримує вигоди, а навпаки відчуває почуття провини, незадоволеності собою та внутрішнього дискомфорту. Ефективними методами подолання прокрастинації є техніки тайм-менеджменту: матриця пріоритетів Д. Ейзенхауера, метод «Альпи», система АБВ-аналізу, система управління часом Б. Франкліна та часовий принцип В. Парето.